22 січня – День Соборності та Свободи України |
![]() |
22.01.2012 09:27 |
22 січня Україна вперше відзначатиме нове свято – День Соборності та Свободи України. Втім, нове воно більше формально, розширеною «свободою» назвою. З 1999 року День Соборності присвячувався проголошенню Акту об'єднання цього дня 1919 року Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Згідно з Указом Президента В. Януковича від 30 грудня 2011 р., до Дня соборності «приєднався» запроваджений В. Ющенком у 2005 р. День Свободи (присвячений подіям Помаранчевої революції), який відзначався до минулого року 22 листопада. Отже, будемо звикати до нової назви свята.
У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше – 22 січня 1918 р. Тоді Українською Центральною Радою було урочисто прийнято IV Універсал, яким проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки (сама УНР була проголошена 7 листопада 1917 року, до складу держави тоді увійшло 9 українських губерній). Рішення про злуку Західної України та Східної (Наддніпрянської) України та приєднання до них Закарпаття визрівало непросто – давались взнаки різні соціально-політичні та геополітичні чинники. Але в результаті зустрічних рухів політиків обох частин держави та багатоетапного переговорного процесу 22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР (Української Народної Республіки) і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що повстали на уламках Російської та охопленої революцією Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі. Проте державне об'єднання, на жаль, залишилося мрією. Перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Намагаючись зберегти Директорію УНР та отримати допомогу з боку Польщі у боротьбі з більшовиками, Петлюра, фактично віддав Польщі великі західноукраїнські території. Воз'єднання всіх українських земель знову було відсунуто на невизначений термін. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями. На жаль, це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани. І все ж таки Акт Злуки 1919 року став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації. Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й 21 січня 1990 р. організували «живий ланцюг» між Києвом і Львовом. Від 1 до 3 мільйонів людей взялись за руки на дорогах та шосе між столицею та Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель. Традиція живого ланцюга відродилась у 2008 році. Кожного року в Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднують правий та лівий береги Дніпра. Надія ПІЧУГІНА. |