У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше – 22 січня 1918 р. Тоді Українською Центральною Радою було урочисто прийнято IV Універсал, яким проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки (сама УНР була проголошена 7 листопада 1917 року, до складу держави тоді увійшло 9 українських губерній).

Рішення про злуку Західної України та Східної (Наддніпрянської) України та приєднання до них Закарпаття визрівало непросто – давались взнаки різні соціально-політичні та геополітичні чинники. Але в результаті зустрічних рухів політиків обох частин держави та багатоетапного переговорного процесу 22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР (Української Народної Республіки) і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що повстали на уламках Російської та охопленої революцією Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі.
Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. ЗУНР перейменовувалась у Західну область УНР. Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні.
Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично.

Проте державне об'єднання, на жаль, залишилося мрією. Перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Намагаючись зберегти Директорію УНР та отримати допомогу з боку Польщі у боротьбі з більшовиками, Петлюра, фактично віддав Польщі великі західноукраїнські території. Воз'єднання всіх українських земель знову було відсунуто на невизначений термін. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями. На жаль, це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.

І все ж таки Акт Злуки 1919 року став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самоідентифікації, становлення політичної нації.

Патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР згуртувалися й 21 січня 1990 р. організували «живий ланцюг» між Києвом і Львовом. Від 1 до 3 мільйонів людей взялись за руки на дорогах та шосе між столицею та Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель. Традиція живого ланцюга відродилась у 2008 році. Кожного року в Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднують правий та лівий береги Дніпра.

Надія ПІЧУГІНА.