Дослідження постійного читача нашої газети Володимира Чувіліна.

Державна і місцева влада доторкнулись реформ системи охорони здоров’я,  і знявся галас на всю країну! В нашому місті галас поступово вщухає, бунтують ще ескулапи з ЛДЦ. Інші працівники медицини і фармацевтики змінили тактику своїх дій, про що я і склав свій допис.

У свій час я звертався до  ЛЦЦ двічі на рік, коли треба було проходити тех­огляд авто. Платив гроші, простоював в чергах до трьох кабінетів, їхав на третю дільницю, платив гроші, простоював у чергах, отримував шпаргал­ку та їхав до 1-ої поліклініки з квитанцією про сплату. Знову чер­га, і ось вона - омріяна медична довідка щодо придатності керувати тран­спортним засобом.

Якось уряд вирішив покінчити з туберкульозом і закликав медичних працівників взяти в цьому активну участь, агітуючи співвітчизників вчасно проходити огляд у лікаря. Я, як законослухняний громадянин, пішов до 1-ої поліклініку - зробити флюорограму. В реє­статурі - черга. Серед різних папірців  і оголошень – анічогісінько про те, що певна категорія людей реєструється позачергово (маю на увазі ветеранів війни і праці, медичних працівників чи пенсіонерів). Перед рентген-кабінетом – купа людей, які тримають квитанції з реєстратури з номером черги. За таких умов позачерговий прийом автоматично виключа­ється.

Підходжу ближче і бачу  на дверях рентген-кабінету аркуш: «На 1 годину прийом припиня­ється».Чому?! З якої причини? Я зайшов до тих, хто «бачить нас наскрізь», щоб дізнатись, в чому справа. В кабінеті були присутні оператор і ще дві праців­ниці.

-          Та ми ось пишемо, реєструємо, оформляємо, - кажуть.

-          Апаратура працює нормально? – питаю.

-          Та наче нормально! А що?

-          То ви ж до перерви писали, щось там оформляли, - а кабінет працював. Навіщо тоді зробили перерву?

Далі розмова велась вже на високих тонах, тож я попрямував до кабінету голов­ного лікаря поліклініки. Спроби головного якось виправдати своїх працівників  не мали успіху, тож він по телефону розпорядився припинити ту перерву. Поки я дійшов на перший поверх, кабінет вже повернувся до прийому клієнтів.

Після таких «стимулів» медичних працівників у громадян, звісно,  псується настрій і зникає бажання виконувати заклики уряду.

Потрапивши до поліклініку, я вирішив використати нагоду і звернувся до лікаря по рецепт на ліки проти моєї хронічної хвороби.

- А у нас бланків для рецептів немає, вони - у головного,  - кажуть.

Я не образився, знаючи, що спецбланки - на окремому обліку, хоча в такому кабінеті вони по­винні бути. Я підтюпцем - на другий поверх до головного, приніс бланк.

- А ще ж потрібна історія хвороби, - говорять.

Помчався з 3-го поверху на перший. Приніс.

-          Та це ж якесь лахміття, - кажуть. – Підіть, і нехай дівчата в реєстратурі зроблять все як треба.

Тепер я вже вибухнув:

-          Дайте мені ре­цепта, а самі розбирайтесь з реєстраторами! Я вже вдосталь набігався!

Отримавши відсіч, мої шановні медики зробили інший хід.

- Та вам же ще треба пройти енцефалограму, тоді ми дамо вам направлення.

І розпочалася кінокомедія на кілька серій. Така собі «мильна опера» з елементами абсурду.

Серія № 1.

- Ось вам направлен­ня до приватної фірми. Без енцефалограми ми вам рецепта видати не можемо. В нас ревізори знаєте як шерстять! – говорять мені.

Написали направлення, поставили печатку лікаря, але назви приватної фірми не вказали. Чому?

Знайомі мені підкинули думку, що енцефалограму, мабуть, можуть зробити і в полікліні­ці, в тому кабінеті, де роблять кардіограми. Подав я те направлення з печаткою ліка­ря в реєстратуру. Реєстратори, не замислюючись направили мене до кабінету зняття кардіограм! Там оператор, глянувши на направлення, зробив… кардіо­граму (!). Ані реєстратори, ані лікар не звертали уваги на те, що «Чувілін В.В. 1932 р. направляється для зняття  ЕЕП».

Серія № 2. Помчався я до відповідного кабінету без номеру і показав кардіо­граму.

-          Давайте рецепт, - кажу.

-          Та, ні, –відповідають, -  приносьте  енцефалограму, бо в нас же ревізори знаєте як...

Що ж, поїхав я у приватну фірму, заплатив гроші, провели мене до відповідного кабінету. Віддав я те направлення, квитанцію про сплату і отримав ту злощасну енцефалограму. Потрібна вона чи ні - я не знаю. Але якщо потрібна_, то чому в поліклініці немає такої апаратури?

Серія № 3. Примчався я до «свого» завітного кабінет, а він - зачинений, хворих біля нього - нуль. Я постукав у двері й через певний час лікар їх відкрила. Взявши енцефалограму, вона попросила мене зачекати в коридорі. Через декілька хвилин медсестра винесла мені рецепт.

- Поверніть мені історію хвороби, - прошу я.

- Е, ні, - каже, - вона залишиться у нас, бо ревізори ж знаєте як...

Серія № 4. Сів я і задумався над такими подіями. Адже через певний час мої рідні будуть мати проблеми в пошуках тієї історії. Після моїх пояснень мені таки віддали ту історію.

Серія № 5. Знову – нагода почухати у потилиці. В історії хвороби не було ані бланка енцефалограми, ані  жодного запису про наслідки обстеження та призначення ліків, хоча я до цього лікаря звертався не­одноразово. Також немає записів анамнезу моєї хвороби! Та їх, власне, ніколи не було. І в приватну фірму, гадаю, мене відправили не з метою обстежень.

По-перше, енцефалограму залишили в кабі­неті. Мабуть тому, що це не виправдовує видачу рецепта на спецбланку. По-друге, в офіс­ній фірмі мені відмовили в проханні повернути направлення. Чому?

Серія № 6. З рецептом я помчався в соціальну аптеку № 124, а препарату мого там немає.

- А де ж є, якщо ця аптека соціальна? - питаю.

- А запитайте про це в аптеці № 318, де є і потрібний вам препарат. – відповіли мені.

Я мерщій до тієї 318-тої аптеки - і купив пре­парат. Хотів зустрітись з завідуючою аптекою і дізнатись, чому ж в соціаль­ній аптеці обмежений асортимент ліків. Але з мером міста легше зустрітись, ніж з нею. Я ще не бачив такого бюрократизму в аптеч­ній мережі за все своє трудове життя!  Завідуюча відгородилась від від­відувачів секретарем, мовляв, «секретар запише питання і передасть».

Я гадаю, що реформування системи охорони здоров’я і фармацевтики вкрай необхідне, але орієнтуватись варто на міжнародний досвід, і не повертатись до помилок минулого. Не потрібно приймати закони, які приголомшують своєю безглуздістю.  Паралельно з реформою галузі треба взятись за реформування свідомості лікарів і фармацевтів, яка вражена бацилами здирництва, шахрайства і бюрократизму. Звісно, це стосується не всіх спеців, але багатьох.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.