Продовжуємо публікацію нарису в з історії Нікополя відомого історика Мирослава Жуковського. Сьогодні – перша частина розділу про начебто мирне та сповнене гігантських світлих планів, але достатньо трагічне міжвоєнне буття.

Перший голодомор 1922 року: по 50 грамів хліба – кожному шостому. НЕП замість продрозкладки. Нікополь отримує статус міста. Завод Леніна – головний «роботодавець». Академік Рудницький пропонує зробити Нікополь столицею Соборної України. А вища влада робить його альтернативою усьому Урал-Кузбаському району. 

У жовтні 1921 р. Нікополь став центром однойменного повіту, з лютого 1923 р. – райцентром Криворізької округи. В цей період місто було повністю підпорядковане місцевому комітету КП(б)У, який керував життям міста через чотири міські, одну військову парторганізації, а також повітовий виконавчий комітет робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Починаючи з літа 1921 року протягом двох років мешканці міста потерпали від голоду, про що красномовно свідчить лист Голови ВУЦВК УСРР Григорія Петровського від 22 травня 1922 р., адресований членові ЦК допомоги голодуючим при ВЦВК РРФСР А. М. Винокурову, Голові ВЦВК РРФСР М. І. Калініну, члену Політбюро ЦК КП(б)У Д. З. Мануїльському: «Согласно Вашей статье о голоде в России – перелом в лучшую сторону, на Украине – наоборот. Херсонские ужасы продажи человеческого мяса расширяются. В рабочих районах идет вымирание рабочих крупной индустрии – в Херсоне, Николаеве, Мариуполе, Никополе, Таганроге. На 1 апреля голодающих 3 млн. Помощь в большинстве – одна восьмая фунту хлеба (50 граммов – Прим. авт.), оказывается лишь 15%. Прошу полного согласия оставления всех добровольных сборов на Украине и воспрещения вывоза наркомпродовских грузов в Москву, оставления ресурсов компрода Украине…».  

Завдяки великим зусиллям, направленим на припинення вивозу продовольства в Росію та проведення нової економічної політики, яка передбачала ліквідацію продрозкладки, відновлення торгівлі та існування приватного підприємництва в обмеженому обсязі, вдалося подолати голод в Україні і, зокрема на Нікопольщині, у 1923 році.

На 1 січня 1925 р. у Нікополі налічувалось 3180 будинків та проживало 14 214 осіб. На 75 підприємствах працювало 200 робітників, відновилась торгова мережа, що складалася з 350 торгових приміщень і 220 крамниць. Також розпочали свою роботу школи. Важливою подією було відкриття у 1925 р. Нікопольської педагогічної школи. Продовжував свою роботу Нікопольський народний музей витончених мистецтв, відкритий ще 18 травня 1919 р.

У зв’язку із завершенням відбудовчого періоду та проведенням адміністративно-територіальної реформи, Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 6 січня 1926 р. Нікополю було надано статус міста, а 24 лютого – встановлено міську раду. В середині 20-х років ХХ століття промисловість Нікополя утворювали завод будівельно-транспортних машин ім. Леніна, завод ім. Рикова, три цегельних заводи, броварня, швейна фабрика, млини та інші дрібні майстерні та артілі. Найбільшим серед них був завод імені Леніна, на якому виготовляли сільськогосподарську техніку (букери, сіялки, соломорізки), пічне литво, елеватори, шнеки, короткі транспортери. Останні види продукції направлялись на великі будови першої п'ятирічки в СРСР – Урал, Кузбас, Магнітобуд, Дніпросталь та інші. На той час (1931 р.) на заводі працювало 1175 осіб.

Академік ВУАН Степан Рудницький у своїй науковій публікації «Про давні й нові столиці України» зробив цікаву пропозицію громадськості та органам радянсько-комуністичної влади в УСРР. Оцінюючи військово-політичні та економічні умови розташування в історичному аспекті і сучасному періоді Києва, Львова, Харкова, він робить висновок, що столиця такої держави, як України «мусить бути світовим містом, положенним у дійснім життєвим центрі держави, по можності найкраще захищенім від чужинецької збройної руки, рівночасно, водночас не надто далеко від центрів власної продукції і від світових шляхів торгівлі… . І тут відразу можна ствердити, що як Львів для Галичини, так і Київ для Соборної України на столицю не надається…

Тому Соборна України повинна закласти свою столицю так само поза нинішніми великими містами, як Галичина. Найкраща на мою думку, надається до того околиця Нікополя над Дніпром нижче порогів. Не тому, що тут над Базавлуком і Чортомликом були колись славні наші Січі в добі їх найкращого розцвіту, а тому що тут черенна область України з харчового, мінерального і промислового боку. Чорне море недалеко, долішній Дніпро може бути з невеликим трудом незабаром так зрегульований, що морські кораблі могтимуть доходити до тієї нової столиці Соборної України. Кладім столицю Соборної України там, куди мусить сам про себе перенестися осередок тяжкості Півдня Сходу Європи». 

Та доля розсудила інакше. У недалекому майбутньому Академік С.Л. Рудницький як в’язень ГУЛАГУ загинув у 1937 р. на Соловках. Його праці було заборонено, і відповідно разом з ним назавжди зник один із проектів нового шляху розвитку Нікополя.

В кінці 20-х – на початку 30-х рр. XX ст. Нікополь був підпорядкований районним органам комуністичної радянської влади: Нікопольському райкому КП(б)У на чолі з першим секретарем Г. Помикаловим та Нікопольському райвиконкому на чолі з головою І. Куцеволом. У 1932 р. місто увійшло до складу утвореної Дніпропетровської області. Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 15 березня 1934 р. Нікополю було надано статус міста обласного підпорядкування. Район як адміністративно-територіальна одиниця було ліквідовано, а 20 сільрад, які входили до його складу, підпорядковано Нікопольському міському комітету КП(б)У та Нікопольському міськвиконкому ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

У 1931 р., завдяки особливостям економіко-географічного розташування Нікополя, спеціальна комісія Вищої Ради Народного Господарства СРСР вирішила 11 вересня 1931 р. будувати у його західній частині найпотужніший у світі металургійний комбінат повного циклу з трубопрокатним виробництвом. Загальна вартість новобудови, що включала до свого складу мартени, блюмінг, домни, коксохімзавод, аглофабрику, прокатні і вальцювальні цехи, становила 300 млн. крб. Комбінат повинен був давати щорічно 1 млн. тонн металу та 410 тис. тонн крицевих труб, що перевищувало б обсяг виробництва Урал-Кузбасу. Розташування заводу планувалось між залізницею та селами Сулицьке і Лапинка, від залізничної станції до роз’їзду «Сірко». Першу продукцію це підприємство повинно було дати 1 серпня 1933 р.

(Далі буде)

Читайте наступного четверга:

Завод, який був лише у думках, «рожеві мрії» Нового 200-тисячного Нікополя. Новопавлівку та Лапинку могли знести ще в 40 роки. У планах розбудови – Парк над Дніпром в 300 гектарів, театр та планетарій. Є перші труби і перший депутат Верховної Ради Союзу! Останні дні Свято-Покровської церкви. «Голодні» бунти школярів. Хліб по картках, 810 жертв Великого Голоду і майже 2 тисячі «ворогів народу» та «німецьких шпигунів». Шефа місцевого НКВС розстріляно. Перший аероклуб. Дихання війни. Нікополець у іспанському небі… 

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.