У №53 газети «Проспект Трубників» була опублікована інформація про наміри групи ентузіастів займатися лікуванням дітей методом гіпотерапії, залучаючи коней охоронної фірми підприємства «Інтерпайп Ніко Тьюб». Мені пощастило спілкуватися з людьми, які вже давно перетворили таке бажання на успішну справу. Їх безцінний досвід у кінній терапії відомий не лише в Україні, а й за кордоном. Хотілося б поділитися враженнями від побаченого і почутого.

Під час відпочинку у Закарпатті мою увагу привернули люди, які систематично здійснювали прогулянки територією місцевого санаторію, але не пішки, а на конях, щоправда, у супроводі досвідченого інструктора. Дивувало те, що серед вершників були не лише дорослі, а й зовсім малеча. Згодом я дізналася, що ті коні – мешканці «Племконецентру», який розташований у с. Голубиному Свалявського району.

Багато нового і цікавого про граційних тварин, природу рідного краю, нові методики лікування я дізналася із бесіди з головою науково-виробничої асоціації «Племконецентр» Головачем Мирославом Йосиповичем та його донькою Головач Мирославою Мирославівною, яка працює у конецентрі зоотехніком.

– Чим займається ваша науково-виробнича асоціація?

– Розводимо гуцульську породу коней, – починає Мирослав Йосипович. – Вона рідкісна, малочисельна, зникаюча. Але основна мета роботи – збільшення таких осередків, як наш.

– Як взагалі з’явилася ідея створення такого підприємства? Чому саме у цьому мальовничому куточку України?

– Все почалося 10 років тому, – продовжує голова «Племконецентру». – На Українсько-австрійському симпозіумі, де я перебував як кандидат наук, старший науковий співробітник Закарпатського інституту агропромислового виробництва національної академії аграрних наук. Тоді за участі голови OZP (Асоціації спеціальних порід коней), професора М. Маєра було проведено обстеження генофонду коней Західної України. Міжнародною комісією було обране місце для дослідницького центру, який би займався відновленням генофонду гуцульської породи у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях.

– То все починалося з нуля?

– Не зовсім так. На той час я був директором Львівської обласної державної конюшні у м. Судова Вишня. Але час вніс свої корективи. Такі підприємства почали активно приватизувати, не оминула ця доля і нашу конюшню. До влади прийшли люди, які нічого не знали про коней, їх цікавив лише матеріальний бік справи. Багатьом спеціалістам довелося залишити улюблену роботу, серед них був і я. Та на нове місце прибув не з порожніми руками, у мене було 10 голів коней гуцульської породи та безцінний досвід по догляду за ними.

– Скільки коней на сьогодні перебуває у «Племконецентрі»?

– Маємо 80 голів: 5 жеребців, 30 кобиломаток, решта – молодняк.

– Держава схвалила таке починання?

– У 2002 році, оскільки ми були найбільшою племконефермою України, ми отримали статус племконецентру. А у 2003 році Міністерством аграрної політики України нам було надано статус селекційного центру з розведення гуцульської породи.

– За який кошт утримуєте таке господарство?

– Маємо державне фінансування – доплата за збереження та утримання племінних жеребців та кобиломаток гуцульської породи. Звичайно, що це фінансування лише часткове. Мусимо заробляти самостійно. Шляхів заробітку багато: продаж коней, аренда жеребців-плідників, кінноручні роботи (за допомогою коней вскопують ґрунт, перевозять вантажі для місцевого населення), продаж ґною, терапевтична верхова їзда, гірський туризм, весільні послуги. Є і постійні спонсори, наприклад, ТЗОВ «Маргіт» (завод мінеральної води).

– Багато людей обслуговують конецентр? Де берете професійні кадри, адже робота має певну специфіку?

– Постійно у центрі, від обслуговуючого персоналу до адміністрації, працюють близько 10 осіб, хоча на таку кількість голів працівників повинно бути не менше 15, та через брак коштів це поки що неможливо.Допомагає те, що кожного року у нас проходять практику студенти Мирогощанського та Мукачівського аграрних коледжів. Професійні кадри – випускники Львівського національного університету біотехнологій, Національного університету біоресурсів. До тренерської роботи намагаємося залучати майстрів спорту.

– Ви згадували про терапевтичну верхову їзду. При яких захворюваннях вона показана?

– До гіпотерапії, – приєдналася до розмови Мирослава Мирославівна, – ми прийшли не одразу. Довелося пройти не один тренінг, переймати досвід у закордонних лікарів, де лікування за допомогою коней звичне явище. Таке лікування показане людям, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом, хворим на сколіоз, ДЦП, епілепсію, розсіяний склероз, дітям з гіперактивним синдромом, синдромом Дауна та ін.

– Чи потрібно призначення лікаря для подібного лікування? Як відбувається процес подолання хвороби?

– Звичайно, що рекомендація лікаря до гіпотерапії необхідна, але, на жаль, більшість лікарів не мають досвіду такої терапії. З призначенням хворі звертаються до нас. Обов’язково необхідно мати при собі історію хвороби, яка буде ретельно розглянута, і, відповідно діагноза і особливостей хворого, буде розроблений комплекс вправ, розрахований приблизно на 2 тижні. Найчастіше до нас звертаються батьки хворих дітей. Вправи для малюків носять ігровий характер, залучаються сторонні предмети. Але перший урок для всіх однаковий – це спілкування, звикання до коня.

– Чи можна таким методом повністю позбавитися захворювання?

– Все залежить від складності хвороби. Але покращення емоційного стану, зміцнення м’язів, випрямлення постави, розвиток дрібної моторики рук гарантовано. Кінна терапія дозволяє людям, які не можуть самостійно пересуватися, відчути себе повноцінними.

– Які вимоги ставляться до «коня–терапевта»?

– Критеріїв для коней, яких залучають до гіпотерапії, багато: низький зріст, бо повинна бути фіксація пацієнта інструктором,психічне здоров’я і спокійний характер, віком від 6 років, також кінь повинен бути об’їжджений. Саме такі якості притаманні гуцульській породі, бо формувалася вона у тісному контакті з людиною.

– Чи стежите за долею людей, які лікувалися у вас?

– Підтримуємо контакти. Багато пацієнтів систематично, по декілька разів на рік, проходять гіпотерапевтичний курс. Існує і порядок ведення протоколів, де занотовуються враження дітей та їх батьків від лікування.

Оксана ЛИМАР.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в почтовых отделениях, а также приобретайте по вторникам и четвергам во всех местах продажи прессы.