Не дайте мені загинути на чужині

«…Як же жити

На чужині на самоті?

І що робити взаперті?

Якби кайдани перегризти,

То гриз потроху б. Так не ті,

Не ті їх ковалі кували,

Не так залізо гартували,

Щоб перегризти. Горе нам!

Невольникам і сиротам

В степу безкраїм за Уралом»

Роман, назвою якому послужив цей останній рядок з вірша великого Кобзаря, був написаний Зінаїдою Тулуб у лютому 1959-го – жовтні 1962 року і відобразив перший період заслання поета від 9 липня 1847 року до 29 квітня 1850 року. Робота над твором, також започаткована в засланні, спочатку кіносценарієм «Кобзар та акин», згодом – начерками повісті, вимушено була припинена через неможливість користування архівними матеріалами та першоджерелами.

Початкова назва твору «За бортом життя» однаково стосувалася і автора, і героя. Неодноразово у заявах, адресованих Зінаїдою Тулуб до різних високих інстанцій вже після відбуття таборів, стрічаємо цю першоназву, що звучала як довічний вирок: «На днях пішов двадцятий рік, як я викинута за борт життя. Це майже два терміни, дані мені за судовим вироком. Пройшли кращі роки творчої зрілості й розквіту».

Крізь призму цих років осягала письменниця одноманітно сірі, казематні будні великого поета, довгі й тоскні вечори після виснажливої муштри й постійних принижень. Усе було їй, як нікому іншому, близьке, знайоме.

У центрі твору – інтенсивне внутрішнє життя Тараса Шевченка, пульс його мислі, нескореність духу. В цьому значному, оригінальному творі української історичної романістики найважливішим, мабуть, є те, як через власний біль, трагічну повторюваність реалій зумів один художник відкрити перед читачами іншого, через століття ставши поруч з ним, пропустивши його болі, мрії, сподівання через власне серце.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.