К нам в редакцию пришел широко известный не только в Никополе, а и во всей Украине член Национального союза писателей Украины, поэт Василий Никифорович Шаройко, автор почти тридцати книг (для взрослых и детей). В свое время он окончил Никопольское педучилище, что стало своеобразным стартом для его дальнейшей поэтической деятельности. Его первые стихи были напечатаны в газетах «Никопольская правда» и «Молодь України». Несмотря на свой возраст (1 мая ему исполнится 87 лет), он овладел работой на компьютере, пользуется планшетом, полон планов и с оптимизмом смотрит в будущее.

– В Никополь влюбился с первого взгляда и навсегда. Здесь особая атмосфера, особые люди. Мечтаю приехать сюда и отдохнуть душой и сердцем, – говорит Василий Никифорович.

В этот приезд поэт неожиданно угодил в больницу – Никопольское травматологическое отделение, где ему оказали квалифицированную и своевременную помощь. Тут же у Василия Никифоровича родились строки благодарности к врачам, написанные, как обычно, с юмором и иронией. По его просьбе публикуем их в нашей газете.

Рятівникам

Головному лікарю лікарні № 1 м. Нікополь, всім працівникам травматологічного відділення та зокрема моєму лікарю Дуніну Євгенію Федоровичу з глибокою повагою та великою вдячністю присвячую.

В лікарні травматологічне
Відділення для мене звичне.

У ньому я уже лежав
І за життя своє дрижав.

Лікарнею керує жінка:
Наш головлікар – українка.

Її тут кожен поважає.
Вона умінням всіх вражає.

Порядок всюди навела.
Нормально всюди йдуть діла.

Знов у відділенні лежу...
Про це у вірші розкажу.

А розпочати з того слід,
Що я старезний сивий дід.

Мені вже вісімдесят сім.
Прожити стільки зичу всім!

В лікарню я тому попав,
Що підсковзнувся і упав.

Потовк і ребра, і хребет.
Про це й пишу, бо я поет.

Рядки записую в блокнот,
Який для віршів та для нот.

В палаті ось лежать онуки.
Поламані в них ноги, руки...

Вони, звичайно, молоді,
А опинились теж в біді.

Терплячі дуже, хоч пече
В того рука, в того плече...

В мого сусіда, у Сашка,
Є рана на нозі тяжка.

Та він все мужньо переносить,
Він обезболити не просить…

І я, старезний дід Василь,
У нього вчусь долати біль.

Завідувач в нас молодий.
Всіма клопочеться завжди.

Серйозний дуже. Нам здається,
Що він ніколи не сміється.

Уважний, вміло всім керує,
Щоденно хворих оперує...

Ось лікар мій (зовуть Євген).
Він в лікуванні супермен.

Мені не раз робив блокаду
І не одну давав пораду...

Це дуже добре він уміє.
Від них одразу біль німіє.

Виходить все прекрасно в нього.
Мене вмовляє, мов малого:

«Терпи, не бійся, сльози втри!
Мине все тижнів через три».

Не відмовляються ніколи
Медсестри нам робить уколи.

Уміло роблять перев'язки.
О, скільки в них уваги й ласки!

А от намазувати мазі
Чомусь не хочуть в жоднім разі.

Ціную труд всіх санітарок.
Вони розвозять нам приварок.

Завжди чистенькі, всі в халатах,
Все витирають у палатах.

Постійно нас оберігають,
У всьому нам допомагають.

Тримають в чистоті підлогу
І моляться за всіх нас Богу.

За все–за все я вдячний Вам:
Усім–усім працівникам!

Коли книжки писати буду,
Тоді нікого не забуду.

Про всіх про Вас в них напишу
І Вам на згадку залишу.

Василь Шаройко, київський поет, член НСПУ, автор 30-ти книжок.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.