Створення рукотворних дніпровських «морів» знайшло своє відображення в творчості відомих українських митців, письменників, громадських діячів. Бажаючі розібратись, що являли собою дніпровські пороги до затоплення плавень, знайдуть відповідь у географічно-історичному нарисі «Дніпрові пороги» Дмитра Яворницького. В 1928 році державне видавництво України виконало «свій культурний обов’язок перед нашою історичною минувшиною, задовольняючи підвищений інтерес до тої нашої природної й історичної старовини, що над затопленою її віковою славою постане нова соціалістична індустріалізована майбутність…». Літописцем і свідком подій на будівництві Кременчуцької ГЕС був відомий український письменник Сергій Плачинда, який відтворив їх в художній формі в романі «Ревучий».

Наприкінці 40-х років минулого століття було затверджено великий сталінський план перетворення природи, до якого увійшла Каховська ГЕС з водосховищем та каналами. Олександр Довженко, який на той час проживав у Москві, відчув і зрозумів, що на півдні України розгортаються знакові для народу події. Його щоденники, нариси та кінофільм «Поема про море» сьогодні нам дають можливість відчути подих того часу. Шістдесят з лишком років тому дала струм перша турбіна Каховської ГЕС і розпочалось заповнення однойменного водосховища.

В 2013 році вийшли друком повні щоденникові записи Олександра Довженка 1939–1956 років. 10 жовтня 1952 року він записує: «Нікополь… Чарівна набережна. Такої краси, може, й нема другої на Дніпрі. Все піде під воду, і Нікополь, аби теж не втопитись, буде рятуватись за допомогою високої дамби і стоятиме таким чином нижче водосховища. А рядом пригороднє село Павлівка геть чисто все піде під воду – 600 дворів (мова йде про Новопавлівку. – Прим. авт.). Розмовляю з головою міської ради: «Нет, такой красоты уже не будет. Что водохранилище? Ну много воды. Какая в нем красота?».

В щоденниках митця знайдемо згадки про відвідання Нікополя працівниками «Укргеодезії» села Городище. «Од виноградника до Дніпра одкривається величний героїчний простір, панорама лісів. Далеко, десь до самого обрію, простяглися плавні, укриті великими прекрасними лісами. І я глибоко щось відчув і зрозумів з далекого минулого. Чому саме прозвали її Січ – мати І Великий Луг – батько, що привертало серця воїнів, що імпонувало їх мужнім щедрим войовничим душам, або що створювало оту душу, ту національну психіку минулого. По всім законам впливу на людину зовнішнього оточення». Після відвідування Городища і одержаних там вражень автор спогадів пише: «Одвідав краєзнавчий, або вірніше сказати, краєзнавчий-нехочузнавчий музей у м. Нікополі, що стоїть на місці однієї з Запорізьких Січей. …Який огидний музей. Яке убожество… Та знаю, що ні в одного народу світу такого ставлення до своєї історії не було, нема, да, очевидно, і бути не може, бо се є щось абсолютне протинародне, антикультурне і дике. Хоча при чому тут народ? Ні, і народ. Бо ті молодчики, що діють, що творять скрізь такі музеї з метою догодити раз задуманому начальству, раз уявленому його бажанню мати діло з безбатченками, се теж народ, його діячі з портфеликами убогими попід руками. Ганебно і сумно».

В 1952 році на зустрічах з Олександром Довженком бував наш відомий краєзнавець – вчитель Павло Богуш. В ті часи в школах ми не лише «не проходили» Дмитра Яворницького, Олександра Довженка та багатьох інших. Як потім розповідали вчителі, їм усно не рекомендовано було їх згадувати. Незважаючи на це, Павло Михайлович на своїх уроках розповідав про них, зокрема і про свою зустріч з Олександром Довженком. Відомо, що його інтерес до минулого та діяльність корегувалась відповідними державним структурами, але він залишився вірним собі до кінця днів.

Тому я не розумію, чому при перейменуванні 72-х вулиць в місті жодну з них не назвали на честь Олександра Довженко, незважаючи на пропозиції громадськості та листа-звернення до міського голови директора літературно-меморіального музею Олександра Довженка в селищі Сосниця. Розмови щодо майбутнього присвоєння імені митця міській дамбі, або невизначеному об’єкту «Нікопольська набережна», викликають подив і нерозуміння. Зокрема постає питання до тих, хто розробляє та здійснює політику збереження історичної пам’яті в нашому місті, яке, нагадаємо, має статус історичного населеного місця.

В. САНДУЛ,
голова Нікопольського відділення Міжнародного фонду Дніпра, член НСЖУ.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.