12 вересня 2020 року відмічається 27 річниця Дня фізичної культури та спорту України

Свято здорового способу життя – День фізкультурника, бере свій початок з незабутніх 80-х років. Напередодні його офіційного виникнення в СРСР були проведені історичні Олімпійські ігри – перші в соціалістичній країні. Можливо саме цей факт надихнув радянських керівників, і 1 жовтня 1980 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР за № 3018-Х. В Указі святкуванню Дня фізкультурника встановлювався щорічний характер, підкреслювалося особливе позитивне значення цього своєрідного пам’ятного дня. Надалі це було підтверджено в редакції Указу Верховної Ради Радянського Союзу «Про внесення змін до законодавства СРСР про святкові і пам’ятні дні» від 1 листопада 1988 року № 9724-ХІ. Святкування Дня фізкультурника було встановлено в другу суботу серпня.

В незалежній Україні, відповідно до Указу Президента № 340/94 від 29 червня 1994 року, День фізкультурника щорічно відзначається в другу суботу вересня…

Сьогодні молодь також активно займається спортом

У ЗДОРОВОМУ ТІЛІ – ЗДОРОВИЙ ДУХ!

Нині поняття «фізкультура» або «фізкультурник» для пересічного громадянина асоціюються із виконанням звичайних рухливих вправ. Але на зорі радянської влади їм надавалося неабияке значення. Кожний свідомий громадянин держави, яка будувала нове життя, за покликанням совісті прагнув стати членом клубу, гуртка, товариства, спілки чи іншого фізкультурно-спортивного об’єднання. На відміну від тих, які відвідували нечисленні платні стрілецькі, борцівські, важкоатлетичні, велосипедні, водно-моторні, футбольні, волейбольні або інші секції спортивних клубів дореволюційного часу ці тисячі людей під керівництвом громадських інструкторів були справжніми аматорами. І попри це, «завдяки турботі партії та уряду», дістали можливість регулярно займатися улюбленими видами спорту на виробництві, за місцем помешкання, під час відпочинку на природі, загартовуючи свої м’язи та волю у прагненні стати схожими на легендарних атлетів.

Саме тоді поширилось гасло римського поета-сатирика Децима Юнія Ювенала: «У здоровому тілі – здоровий дух!». Воно своєчасно і вдало впало на збурений революційними емоціями грунт. Уже 1919 року на річниці святкування Жовтневої революції в Москві на параді, який відбувся на Красній площі, за колонами військових уперше рушили уквітчані прапорами й транспарантами фізкультурники та загони Всеобучу. З тої пори це стало традицією.

До 1931 року паради фізкультурників відбувалися стихійною. Потім вони стали традицією. Москва, Ленінград та Київ побачили їх першими. Треба зазначити, що із усіх сфер нашого життя фізкультура і спорт чи не є єдині крім, звичайно, війська, дістали можливість крокувати самостійно. Перед їхнім проходом навіть робили паузу. У всіх без винятку малих і великих містах та селах, перед затвердженням плану руху колон керівники партії уважно придивлялись чи не забули тут про фізкультурників.

У захваті від переповнених емоцій святкового народу, на демонстрації параду 1935 року Йосифа Сталіна проголосили спочатку «кращим другом піонерів», яких випустили першими, а потім і «кращим другом фізкультурників». Про що поквапилась оголосити преса. Але оскільки в один рік не годилося ставати «другом» двічі, офіційне вшанування відклали на потім.

Парад фізкультурників у Москві за часів СРСР

ОБОВ’ЯЗКОВІ 100 ГРАМІВ

З 1936 року у Москві був започаткований щорічний Всесоюзний парад фізкультурників, хоча офіційно цей день конституційно затверджений на три роки пізніше. До столиці СРСР відправлялися делегації союзних республік, до яких включали, крім героїв всесоюзних змагань, найкремезніших юнаків і дівчат. За свідченням ветеранів українці займалися переважно стройовою підготовкою. Студентам Харківського інституту та Київського технікуму фізкультури дозволяли не ходити на лекції, лише би більше накачували м’язи, засмагали на річках або на спортивних майданчиках.

Особливо раділи цьому новому державному святу військові. У кожне їм, рішенням Наркому оборони, наливали по 100 грамів горілки. Невиконання цього наказу суворо каралося. Урочистості щороку додавалися, дозволене пияцтво у війську доходило до неконтрольованих меж. Приклад у цьому, насамперед, подавали керівники підрозділів, які пили квартами з приводу і без.

ІНТЕЛІГЕНТ – НЕ ФІЗКУЛЬТУРНИК!

Наймасовіший парад фізкультурників відбувся 12 серпня 1945 року у Москві. Присвячувався він Дню Перемоги і тривав 4 години 20 хвилин. В 1946 та 1947 роках молоді робітники нікопольського Південнотрубного заводу, кращі фізкультурники заводського спортивного товариства «Сталь» Станіслав Доннік, Іван Литвиненко, Ніна Ларіонова, Віктор Литвиненко, Михайло Онищенко і Борис Человань були учасниками Всесоюзного параду на Красній площі у Москві, з нагоди святкувань річниць Всесоюзного Дня фізкультурника (з архіву літопису СВК «Трубник» НПТЗ). Проте, як запевняють дослідники, найгучніше спортивне видовище відбулося далекого 1928 року під час Першої Всесоюзної Спартакіади у Москві. Ізольований від світу Радянський Союз за присутності представників робітничого спорту 17 країн світу, проводив цей захід широко із величезною помпезністю. Присвячувалася Спартакіада прийняттю першого П’ятирічного плану та 10-м роковинам організації пролетарського фізкультурного руху в країні. Українська делегація нараховувала до 400 осіб. При напливі лідерів комуністичного світового руху відбувся приурочений до Спартакіади УІ Конгрес Комінтерну, де Сталін висунув гасло посилювати класову боротьбу на усіх фронтах.

Фізкультура була названа пролетарською, слово «спорт» вживалося вкрай рідко. При цьому до секцій перших спортивних товариств члени інтелігентних родин не приймалися. Зокрема, в Одесі права тренувати був позбавлений громадський інструктор, вчитель географії Віктор Диченко. А у Києві двері до баскетбольної секції пролетарського фізкультурного товариства «Динамо», заснованого 1925 року, були закриті перед Галиною Закржевською (Факторовою), дочкою завідуючого поштовим відділенням. Така картина тривала доти, поки великий пролетарський письменник Максим Горький не став на захист іншої дівчини, доньки капітана річкового флоту. Зрештою обидві, до речі, стали членами збірних команд, заслуженими майстрами спорту СРСР.

Та все одно радянські представники не вступали у міжнародні федерації з видів спорту і навіть до Міжнародного олімпійського комітету, бо там засідали «барони» і «маркізи». Слова «спортсмени», «чемпіонати» і похідні від них заборонялись. Натомість увійшли в ужиток першості і Спартакіади. Останнє пішло від гладіаттора Давнього Риму – легендарного Спартака. Рух революціонерів-спартаківців, як відомо, очолювали Роза Люксембург і Карл Лібкнехт. Їхні імена в Радянському Союзі наліплювали чи не на кожну площу, вулицю, фабрику, завод. Тож, не довго думаючи, 1935 року заснували Всесоюзне спортивно-фізкультурне товариство «Спартак».

Ось такі плакати були майже в кожному закладі

ДОВЕЛИ СПРАВУ ДО АБСУРДУ

Останній Всесоюзний парад фізкультурників відбувся 1954 року Це було викликано помстою вождю світового пролетаріату. Проте, скажемо відверто, фізкультурний рух у країні саме тоді був нечуваних розмірів. Секції з видів спорту існували чи не на кожному заводі і фабриці, шахті, науково-дослідному інституті. Зводилися спортивні об’єкти, впроваджувалася виробнича гімнастика, кипіла робота за місцем помешкання та базах відпочинку. Значні кошти у справу фізичного виховання вкладали профспілки. В Україні, за даними професора Михайла Баки, 700 підприємств випускали товари спортивного призначення і майже в кожній родині були м’ячі, спортивні прилади та одяг.

Та гонитва за олімпійськими нагородами і соціалістичне змагання на кращу постановку фізкультурної роботи між підприємствами, організаціями, районами, містами, областями, республіками і спортивними товариствами довели справу до абсурду. До сягаючи «вправної» цифри керівники запитували чиновників-статистів рангом нижче: «Хто вважається фізкультурником?». І правильно відповідали: «Той, хто регулярно займається фізичною культурою і спортом». А чи може одна людина займатися різними видами спорту? І на це питання казали: «Так». Саме тому звіт колективу фізкультури певної швейної фабрики, який бився за прапор у соціалістичному змаганні, виглядав приблизно так: кількість працюючих – 200, кількість тих, хто займається фізичною культурою і спортом – 300». Абсурд? Не має сумніву. Але ж такі звіти приймалися і нагороди кращим вручалися!

А це виробнича гімнастика – пам'ятаєте?

«НУ А ЕСЛИ ВАМ НЕ ЙМЁТСЯ…»

…В Україні нинішнього року День фізкультурника припадає на 9 вересня. Нам, перш за все, у цьому зв’язку треба привернути увагу до проблем виховання майбутнього покоління, оздоровлення старшого. Тож закликаю переосмислити усе, що пов’язано з такими поняттями, як фізична культура і спорт, зробити їх справді вседосяжними, всенародними. Вони мають стати надбанням кожного окремо і всієї родини разом.

А ще читайте Володимира Висоцького: «Если вы в своей квартире, сядьте на пол, три-четыре. И не будьте мрачными и хмурыми, «Ни к чему дурные вести, начинаем бег на месте, занимайтесь, где придется»…

Валерій БЕНЬКО,

член Національної Спілки

журналістів України

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Свежий номер "Проспекта" Вы можете приобрести в точках продажи прессы или оформив подписку.