|
Незважаючи на всі надбання й заслуги «Микитиного Рогу», за двадцять років творчої діяльності на новий одяг для виступів знаного в Україні гурту не було виділено жодних коштів. А про забезпечення фінансами поїздок колективу на конкурси, на яких гурт виборов численні нагороди та славу для Нікополя, навіть не йшлося практично ніколи.
Все, що має колектив у своєму арсеналі в кімнаті для репетицій зі стелею, що вже давно сиплеться гуртківцям на голови, це: старенький баян, якому виповнилося вже півстоліття, такий же синтезатор, розлагоджене піаніно, подаровані керівництвом НЕУ та МАУП парти й стільці, призові та чесно зароблені виступами аудіоцентр і маленький телевізор. На тому і все! Справжньою ж скарбницею, золотим фондом гурту є його учасники. Попри всі фінансові труднощі, вони з незгасним ентузіазмом знову й знову виходять на сцену.
ШКОЛЯРІ…
 Катерина Баглай – наймолодша в колективі. На запрошення керівника Петра Андріанова вона приєдналась до колективу віднедавна разом із двома подружками. Молодій співачці належить багато попрацювати. Але школярка не зволікає, встигає вчитись у 9-му класі гімназії №15, хапає «зльоту» співочу науку й соромливо розповідає свою історію приходу в «Микитин Ріг»:
– Взагалі-то я танцюю. Це моя подруга Марія співала в «Мальвах» й потроху заохотила мене до співу. Одного разу я прийшла до них на репетицію. Коли почула фольклор, загорілась. Обожнюю цей стиль, він мене вражає й надихає. Спробувала й собі заспівати. Не виходило, засмучувалася, потім співала все більше й більше. В моїх починаннях мене підтримувала мама, бо вона сама має музичну освіту, грає на піаніно й співає, дідусь також співає – так що в мене це спадкове. У школі на свята співаю, але – естраду. Нещодавно Петро Євгенович запросив нас на репетицію. Я соромилась, адже в гурті самі дорослі й досвідчені співаки. Тут створена така атмосфера, що я вже зараз відчуваю себе не новачком, мені дуже комфортно, хочу вчитись й співати ще і ще.
МУЛЬТІ-
ІНСТРУМЕНТАЛІСТИ…
 На всіх репетиціях та виступах акомпанують гурту сам Петро Андріанов та талановитий музикант і співак Анатолій Бобров. Це надзвичайна, унікальна людина, «золотий голос Нікополя». Незважаючи на відсутність зору, він володіє мистецтвом гри на баяні, синтезаторі, є переможцем численних співочих всеукраїнських та обласних конкурсів: «Козацькими шляхами», «Байда-3», «Петриківський дивоцвіт» та ін. Учасник міжнародного фестивалю «На хвилях Світязя-2004», де виборов третю премію.
– Співаю я з дитинства, – розповідає Анатолій. – в школі почав підігрувати собі на баяні. Відтоді постійно займався у хорі, гурті баяністів. Згодом почав вчитися грі на гітарі та клавішних, на саксофоні. в школі на вулицях з хлопцями постійно давали імпровізовані концерти перехожим й самим собі. В Нікополь приїхав працювати в УТОС і теж займався творчістю в клубі. Петро Євгенович помітив мене в 1996 році, коли я від профілакторію НЗФ взяв участь в огляд- конкурсі. Відтоді працюю акомпаніатором гурту вже 16 років. І дякую Богові, що дав мені музичні здібності. Вся душа моя – українська пісня.
СТАРОЖИЛИ…
 Один із найдосвіченіших і в той же час наймолодших учасників гурту – Роман Власенко. Йому вдається поєднувати роботу, виховання двох дітей та захоплення співом. Співочий стаж – майже 20 років із «природних» 38.
– Я давно, – каже він, – захоплювався співом й народною творчістю. В «Микитиному Розі» співала моя мати, я іноді приходив з нею на репетиції. Наш гурт – цікава і незвичайна спільнота людей, з якими цікаво будь-де. Намагався своїх дітей залучити, але поки що вони якось без ентузіазму ставляться до співів… Без музичної освіти доволі складно піймати потрібну партію, доводиться на слух сприймати й відтворювати. Призвичаївся, і нібито виходить (сміється).
Мені дуже подобаються образи, які ми відтворюємо на сцені. Відчуваю гордість, коли бачу себе в костюмі козака, коли відчуваю себе носієм духу й справжньої козацької української культури…
ДИНАСТІЇ…
По життю вони йдуть завжди разом: разом виховують трьох козаків, протягом всього життя співають дуетом, разом на всіх репетиціях та виступах. Надзвичайно музична родина, де батько Володимир грає на гітарі, мати Наталя вправно музицирує на баяні, старший син також грає на баяні, середній закінчив музичну школу по класу гітари, та й найменший має гарний голос.
У 2000 році родина Черепів взяла участь у конкурсі «Сім’я року», де посіла перше місце як найспівучіша в Нікополі. Міцна подружня пара Наталя та Володимир Черепи розказали про свою історію в «Микитиному Розі»:
– У нас все життя пов’язане з українською піснею й музикою. Навіть чоловік приходив залицятись до мене із гітарою, – ділиться спогадами Наталя Череп. – Я була вокалісткою в колективі «Біла троянда», потім з Володею почали співати дуетом. Пам’ятаю, як ми вирішили заспівати всією сім’єю: наш батько грав на гітарі, я із старшим сином на баянах, середньому ми дали бубон, а молодшому – ложки. Таким видався дебют музичної родини Черепів. На жаль, клуб залізничників закрили, й після того нам не було де займатись своєю улюбленою сімейною справою.П’ять років тому випадково на репетицію до «Микитиного Рогу» нас запросила Людмила Міщенко. Тепер дякуємо Господу за цей випадок. Ми просто щасливі, що потрапили до такого дійсно українського колективу. Тут ми можемо разом із чоловіком, як ми любимо, заспівати дуетом. Це наша віддушина, наше життя. після репетицій – ніби джерельної води напився: така чистота і бадьорість. І у чоловіка, і з моєї сторони всі родичі співають, тому родина нас підтримує, приходять на всі концерти, дарують квіти. Та й наші сини дуже пишаються нами.
УНІВЕРСАЛИ…
Людмила Міщенко вже більше ніж півстоліття займається творчістю й художньою самодіяльністю в різноманітних танцювальних і вокальних колективах міста, вісім останніх років – солістка «Микитиного Рогу». Пісня «Коровай» на однойменний вірш Людмили частенько виконується ансамблем на свята. У костюмованих сценках можна побачити Людмилу в образі колоритної української дружини, ведмедя, Баби Яги та ін.
– Співаю давно, – каже вона. – «Микитин Ріг» був моєю «рожевою мрією». Я відвідувала всі концерти, всі виступи. Але якось боязко було прийти, адже тут такі голоси, такі аматори співають... Та зараз я не уявляю свого життя без цього колективу: тут у мене друзі, тут у мене пісня. Колектив наш зібрав всебічно розвинутих творчих особистостей. Окрім співу, ми маємо унікальну можливість розкривати й інші свої здібності. Ось, наприклад, Тамара Цвєткова пише вірші, Лідія Скиба займається театралізованими, гумористичними постановками, міні-спектаклями до наших виступів – ціла творча майстерня! Дівчата власними руками вишивають сорочки, розшивають до виступів костюми пайєтками, кольоровими мотузочками, прикрасами. На жаль, без будь-якої сторонньої фінансової допомоги ми своїми силами буквально рятуємо костюми. Але «Микитин Ріг» – це любов на все життя...
ОРГАНІЗАТОРИ…
Староста гурту Ганна Медіна в творчому нікопольському колективі української пісні – вже більше 18 років. На неї покладена відповідальна місія підготувати колектив до виступу:
– Співаю з п’яти років: у рідному Кривому Розі в дитсадочку, школі, студенткою в Дніпропетровську, де працювала, теж скрізь виступала. А 18 років тому Петру Євгеновичу сподобався мій народний голос і мої організаторські здібності. Співочий талант передався й моїм онучкам – це так чудово, вони виконують й естраду, і народні пісні. Сподіваюсь, що колись долучаться і до нашого колективу.
КОЗАКИ…
Микола Гречаний, полковник «Нікопольської Січі»:
 – Самодіяльністю займаюсь більше ніж 55 років. Почав співати в 1947-му. Після того як мене врятували від голоду, потрапив в інфекційну лікарню в Нікополі. І перші концерти були саме в лікарні. Як зараз пам’ятаю: «Шел отряд по берегу, шел издалека, шел под красным знаменем командир полка»… Дорослі за це пригощали мене сухариками, цукром, а я віддавав все матері. Можна сказати, що співом заробив перший хліб. Зараз це – моє життя, пісня дає мені наснагу, задоволення, здоров’я. Та енергія, яку ми віддаємо слухачеві, повертається у двократному розмірі.
Мене запрошували до «Микитиного Рогу» давно, та приєднався до ансамблю лише з 2008 року. Це унікальний гурт, бо такого звучання народної української козацької пісні більше нема ніде. Українська пісня не вмирає завдяки душі козаків й козачок нашого колективу, вкладеній у кожну нотку. Анатолій Салюк – отаман козацького товариства «Нікопольська Січ», Володя Череп – член організації «Затопська Січ», Петро Андріанов є полковником «Микитинської Січі», я обіймаю посаду наказного отамана – ось наша співоча козацька сила! Робота на землі і рідні слово й пісня – це закладено в генах нашого народу з його невмирущою душою. Отже у гурта – велике майбутнє.
ПОЕТИ…
 Плідно співпрацює з «Микитиним Рогом» вже п’ять років й словом допомагає йому талановита людина, прихильник всього українського, місцевий автор пісень Микола Нетреба. Перша пісня, написана ним для гурту, – «Буде хліб на столі!». До речі, вже видано невеличку збірку його пісень.
– Я дуже радий і вдячний долі за те, що вона привела мене до цього гурту, – зізнається він. – Мій світогляд вже відбувся. І я вже як свідомий громадянин відчуваю і знаю, що з цього шляху не зверну: моя усталена позиція, моя національна самосвідомість проявляються саме через пісні, тим самим я проявляю любов і вдячність до цієї землі, на якій прожив майже 30 років. І ми хочемо, щоб такої співдружності було більше, особливо серед молоді. І подаємо приклад. Для цих ентузіастів єдина мотивація – коли зал встає і аплодує, а люди дякують за слова, за пісні. Багато сказано про Нікопольський край, багато відображено на полотнах та вишивках. Але ще недостатньо оспівано. Через пісню і завдяки цьому співочому колективові особисто я маю можливість донести до слухачів патріотизм, який відчуваю.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
ПІСЛЯМОВИ– З часом склад колективу змінювався. Люди приходили і йшли. Багато хто вже не може співати через свій вік, – каже Петро Андріанов. – Проте зараз склад колективу досить сталий, починається час розквіту ансамблю. Такий успіх «Микитин Ріг» має тільки завдяки голосам наших неповторних солістів. Це Людмила Демченко, Таїсія Нагнібіда, Раїса Снажина, багато праці й старань докладають Людмила Кулікова, Ольга Доброва, Катерина Долгова, запальна й хазяйновита, знавець української традиційної кулінарії Любов Топол вже більше 10 років в «Микитиному Розі». Чудові солістки й і справжні колоритні українські жінки! Наша талановита поетеса Тамара Цвєткова, Олександр Аблєєв, Микола Євдомаха, Лариса Угніч, Валентина Щербина – всі вони складають актив гурту, його кістяк, на них тримаються всі виступи й концерти. Не просто так ці люди зібрані в єдиному колективі. Так мало статися, і на сьогодні ми маємо справжніх співаків, чудовий колектив й велику перспективу. Шануймось й любімо Україну!
Це лише невелика частина історій, які учасники «Микитиного Рогу» можуть розповідати годинами. Частка душі кожного з них належить цьому колективові та українській пісні, але ж творчість має триматись не лише на «атлантах» ентузіазму її керівника та гуртківців!.. Перлина Нікопольського краю, берегиня його духу, творча візитівка міста – все це «Микитин Ріг». І Нікополь просто не має морального права нехтувати багатою історичною культурною спадщиною, яку залишило нам Запорізьке козацтво, та якою опікуються ось такі ентузіасти аматорського мистецтва.
Надія ПІЧУГІНА.
Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала - "ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы. |
