НТМ - Новини Твого Мiста

Тому у 1527 році кримський хан направив протест уряду Великого Литовського князівства в зв’язку з тим, що канівські і черкаські козаки оселяються по Дніпру поблизу татарських кочовищ.

Вперше козаки
напали на татар
у 1492 році

Проте литовські князі вважали, що ця територія належить їм і згідно з цим південний кордон з татарами проходить по річках Мурафа, Дністер, Чорному морю, нижній течії Дніпра, у тому числі по Таванському перевозу, і далі – по річкам Вовчій, Самарі і Сіверському Донцю.

В описі Черкаської фортеці від 1552 р. згадуються уходи козаків в районі дніпровських порогів, а також на річках Томаківка, Базавлук, Аргачин (ймовірно Рогачик – прим. Авт.) аж до Тавані. Цілком вірогідно, що посередині вищеназваних річок, що утворювали своєрідний трикутник, козаки використовували переправу через Дніпро в районі сучасного міста Нікополя.

У районі уходів козаки будували тимчасові поселення з невеликими укріпленнями – "засіками", "січами", де вони зберігали продукти промислів і захищались від нападів татар. У цей період – у середині XVI століття – тільки черкаських козаків було «по всіх уходах зо триста чоловік».

Колонізація українськими козаками Запорожжя викликала вороже ставлення до них кримських татар, що неодноразово нападали на цей регіон «захоплюючи людей в уходах, знищуючи пасіки», бо степові простори і дніпровські плавні були необхідні татарам як пасовиська для чисельної худоби.

Українські козаки здійснювали відплатні напади на татар, перший із яких документально зафіксовано у 1492 році, і наступні – у 1502-1503, 1524, 1538, 1545 роках. У 1556 році український князь Дмитро Вишневецький заснував на о. Мала Хортиця замок, звідки із своїми козаками організовував напади на татар. Але у 1557 р., зваживши на переважаючі сили кримського хана, залишив свій замок і відступив на північ.

 Перше місто –
фортеця
на о. Томаківка

У середині XVI-го століття воєнно-політична необхідність призвела до заснування українським козацтвом на острові Томаківці (20 км на схід від сучасного м. Нікополя) Запорозької Січі – першого українського міста-фортеці у нашому регіоні, що було головним поселенням та адміністративним центром козаків за порогами Дніпра. За словами польського хроніста М. Бєльського, острів Томаківка «їм (козакам – прим.авт.) стоїть за найміцніший замок».

Поява Запорозької Січі започаткувала нову добу в історії України. Її утворення відновило процес національного державотворення і призвело до появи центру національно-визвольної боротьби українського народу.

За часів перебування Запорозької Січі на о. Томаківці до 1593 р. сформувалися засади існування Християнської козацької республіки відоме як Військо Запорозьке (піхота, артилерія, морські сили, сторожова варта тощо); демократично обраний козацькою радою (Колом) Уряд Січі, що називався Кошова старшина (Кошовий отаман, писар, суддя), яка виконувала законодавчі, виконавчі і судові функції відповідно до норм звичаєвого права; символи влади – клейноди, власна скарбниця тощо.

Перші згадки
про Нікополь

Томаківська Запорозька Січ обороняла Україну від турків і татар; на ній відбувся початок першого козацького повстання проти польської шляхти під проводом гетьмана реєстрових козаків К. Косинського у 1591-1593 рр. Ймовірно, що саме тоді (на сьогодні – територія сучасного міста) на найвищому кургані Висока Могила був розташований сторожовий пост січовиків.

В результаті раптового нападу татар восени 1593 р. Томаківську Січ було зруйновано, і козаки збудували на о. Базавлук на Чортомлицькому Дніприщі (в районі сучасного села Капулівка Нікопольського району) нову Січ – Базавлуцьку (1594-1638 рр.). Саме до року її заснування відноситься перша документальна згадка, занотована у щоденнику посла Священної Римської Імперії Еріха Лясоти, який приїздив до запорозьких козаків на Базавлуцьку Січ улітку 1594 р., про місцевість, на якій розташовано Нікополь.

Татарська
переправа

Еріх Лясота був шляхтичем за походженням, уродженець Сілезії, що здобув освіту у Лейпцизькому (Німеччина) та Падуанському (Італія) університетах. У 1579-1584 рр. він був на військовій службі у іспанського короля, а потім повернувся на батьківщину. Імператор Рудольф ІІ, готуючись до війни з Туреччиною направив Е. Лясоту послом на Запорозьку Січ, маючи за мету укласти з нею воєнний союз. Посольська місія тривала з 24 лютого по 24 серпня 1594 р. Після укладання Союзного договору з січовими козаками Е.Лясота під час повернення на батьківщину у своєму щоденнику занотував:

"Дня 2 липня... Того ж дня до Мамай-Сури, старого городища, де збереглися залишки валів старої фортеці на татарському боці. Потім до Білозірки (річечка, яка тече з татарських степів і тут при впаданні в Дніпро утворює озеро, тут теж є городище й вали великого старого міста). Далі до Кам'яного Затону (затока Дніпра на татарському боці, яка має кам'яний берег і від того отримала свою назву). Тут татари взимку, коли Дніпро замерзає і звичайно влаштовують свою переправу й перехід, а також відкуп, тобто викуп полонених. Звідси берегом аж до Білого озера тягнеться високий насипний вал. А біля нього лежить великий круглий камінь на знак того, що колись тут відбувалася велика битва. Звідси до Микитиного Рогу, що на лівій або руській стороні. Недалеко звідси заночували на острові."

Е. Лясота написав про Кам'яний Затон і Микитин Ріг, як про місця на берегах Дніпра, між якими була татарська переправа, без згадки про наявність на ньому поселення, бо його перебування на Микитиному Розі було б дуже небезпечним внаслідок нападів татар.

Зручність переправи як для татар, так і для козаків, у разі необхідності була обумовлена існуванням трьох перекатів: Кам’янського (довжиною близько 600 м і глибиною 1,2 м), Нижньокам’янського (відповідно 500 і 1,2 м), Британівського (біля о. Британ – 300 м і 1,1 м) та Білоцерковського або Капулівського (хоча це можливо були різні об’єкти). Ймовірно, під впливом фізичної сили дії закону Коріоліса дніпровська течія переміщувала ці перекати, а також змінювала їх параметри і кількість, але можливість для найзручнішої переправи від Микитиного Рогу до Кам’яного Затону залишалася, зокрема в посушливі роки.

Топоніми Микитин Ріг і Лиса Гора згадуються у відомій пам'ятці російської картографії, як "Большой Чертеж всему Московскому Государству" (1598 р.). У 1627 р. до цієї мапи була написана "Книга Большому Чертежу", яка дійшла до нашого часу. Її упорядники наводять свідчення запорозьких козаків про свою місцевість, зокрема:

"А ниже Томаковки миля Лысые Горки

А ниже Лысые Горки миля Микитин Рог

А ниже Микитиного Рогу миля Затон Каменный". 

Видатний український історик М. Грушевський, досліджуючи історію козацтва наводить в "Історії України-Русі" два документи, де згадується Микитин Ріг.

Карта Боплана

Першим є повідомлення Брацлавського хорунжого Хмелецького канцлеру Речі Посполитої про події на Запорожжі та в Криму у листопаді 1628 р. Зокрема, в ньому йдеться про переправу союзних у той час козацьких і татарських військ через Дніпро: "Рушивши з Микитиного Рогу до Камінного Затону, два дні переправлялись за Дніпро".

Другим є розповідь про те, як у червні 1637 р. козацький гетьман П. Бут з своїми прихильниками, захопивши гармати в Корсуні, перевіз їх на Запорожжя. Він направив козацькій старшині, що залишилася на "волості" листа "З коша против Микитиного Рогу". Безперечно, що розташування Гетьманського Коша було тимчасовим, оскільки тут П. Бут очікував деякий час на татар, розраховуючи на їх допомогу.

Перша мапа, на якій позначено місцевість, де розташований сучасний Нікополь, є «Частина ріки Борисфен за порогами, що називається в народі «Запорожжям» (звідки козаки називаються запорожцями) від острова Хортиця до моря Евксинського». Її склав відомий французький військовий інженер-архітектор та капітан польської королівської армії Гійом Левасер де Боплан під час перебування на Запорожжі у 1639 р. На цій мапі по правому березі Дніпра, вище позначеної річки Чортомлик (Czertomlik R) є напис «Lissakowka» та «Miketin R» (останній розташований паралельно позначеній лінії, яка символізує річку). Вище позначені річка Томаківка і однойменний острів.

Мапу булу підготовлено до друку у праці Боплана «Опис України» королівським гравером Гондієм (Гондіусом) у 1652 році, проте за невідомих причин не було опубліковано. В наш час вона зберігається в Гданській науковій бібліотеці Польської Академії наук.

Вищезгадані джерела про Микитин Ріг швидше свідчать про нього як природно-географічний об'єкт на кордоні запорозьких козаків з Кримським Ханством, ніж про назву поселення.

Досить вірогідно, що у кінці XVI – на початку XVII ст. на Микитиному Розі могли перебувати рухомі козацькі пікети, як варта для нагляду за цією ділянкою кордону, де була одна з татарських переправ, про яку згадує Е.Лясота.

Щодо назви урочища або річкового мису Микитин Ріг, то за народним переказом, вона походить від імені козака Микити, який начебто оселився тут і займався перевозом людей та їх майна на кримський берег Дніпра. Про це згадують у записаних в ХІХ ст. переказах штабс-капітан Генерального штабу М. Драчевський (1850 р.), письменник О. Терещенко (1854 р.), представник Одеського товариства історії та давнини О. Чирков (1860 р.), штабс-капітан Генерального штабу В. Павлович (1862 р.), протоієрей Нікопольської Свято-Покровської церкви І. Карелін (1865 р.), вчений Я. Новицький (1894 р.). Проте існують певні розбіжності у відомостях про особистість Микити: він одночасно виступає як і запорожець, і самотній козак-перевізник, і кошовий Січі, і сімейний козак з наймитами, і багатий козак-шинкар.

Мирослав ЖУКОВСКІЙ, заступник директора по науці Нікопольского краєзнавчого музея.