НТМ - Новини Твого Мiста

(Початок в №40)

Навесні 1943 року в м. Нікополі почала діяти антифашистська група «Месник», організатором і керівником якої був Л. Ф. Хлястиков (до війни працював головою відділу фізкультури Нікопольського міськвиконкому). Мобілізований у червні 1941 року, він брав участь в обороні Севастополя, потрапив у німецький полон, але згодом втік і повернувся до Нікополя.

Лев Хлястиков

Учасниками групи переважно була молодь, яка до війни працювала разом із Хлястиковим у міських спортивних організаціях. Підпільники, які були розбиті на «трійки» та «п’ятірки», розповсюджували антифашистські листівки, таємно збирали зброю, здійснили два теракти проти німецьких солдат і поліцейських. Л. Хлястиков встановив зв’язок з підпільними групами в с. Кам’янка Запорізької області, на залізничних станціях Нікополя та Марганця, у селах Капулівка і Покровське Чкаловського району, а з вересня 1943 року – з радянськими десантниками, які висадилися в Покровських плавнях.

У 1943 році в с. Капулівка діяла група радянських підпільників, до якої входила родина Сови – Сергій Іванович, Василь Сергійович, Фролина Карпівна, Галина Сергіївна, Антоніна Сергіївна. У нелегких умовах окупації діяли підпільники с. Шолохово. Сільський лікар Ф. Ф. Палієнко рятував юнаків і дівчат від вивезення до Німеччини, видаючи їм довідки про незадовільний стан здоров’я. Сім’ї Г. Я. Марченка та П. П. Тютюнника переховували і надавали допомогу радянським військовослужбовцям, які втекли з німецького полону.

У квітні 1943 року активізувала свою діяльність підпільна група під керівництвом А. Я. Кардашова, який працював під час окупації завідувачем перевального пункту пристані м. Нікополя. Це були залишки підпільного комуністичного міськкому, який залишив у серпні 1941 року Нікопольський міськком КП(б)У, проте його керівництво відмовилось проводити антифашистську роботу. Крім розповсюдження антифашистської агітації, підпільники збирали розвідувальну інформацію про дислокацію та пересування німецьких військ на Нікопольсько-Криворізькому напрямі, яку Кардашов передавав у розвідувальну групу Червоної Армії. У вересні 1943 року підпільник П. Бояринцев, який працював на станції Нікополь, спрямував у тупик німецький ешелон з технікою та пораненими. Внаслідок аварії головний шлях було надовго закрито. Інші учасники групи – М. П. Золотухін та О. І. Сапіга – під час нальоту радянської авіації на станцію запалили вогонь на поворотному крузі в депо. Літаки влучно відбомбардували депо, пошкодивши кілька паротягів і поворотний круг.

Враховуючи важливе значення Дніпровських плавнів для діяльності розвідувально-диверсійних груп, радянське командування влітку 1943 року направило декілька десантних груп у цей регіон, а керівники місцевого підпілля почали створювати партизанські групи та загони.

У серпні 1943 року Марганецький підпільний комітет створив у плавнях партизанський загін, який поповнювався в основному шахтарями з Марганця та військовополоненими. Очолював його Г. А. Шконда. Загін здійснював напади на німецькі обози і склади зі зброєю та боєприпасами. У жовтні 1943 року, виконуючи завдання радянської фронтової розвідки, група партизанів на острові Томаківка захопила в полон німецького офіцера і солдата та доставила його у штаб Червоної Армії.

Керівники нікопольських підпільних груп Л. Хлястиков і А. Кардашов змогли встановити зв’язок між собою, а також із підпільниками с. Покровського і с. Капулівки, а через них – з десантною групою майора В. І. Кравченка. Протягом вересня–жовтня підпільники направили десятки людей на базу партизанського загону, місцем розташування якого були Покровські плавні. На кінець жовтня 1943 року загін нараховував близько 300 осіб, об’єднаних у чотири роти. Несподіванкою для партизанів стало те, що з невідомих причин, без жодних пояснень радянські десантники заарештували та розстріляли одного з партизанських командирів, Героя Радянського Союзу М. Л. Ткачова та його батька.

Ось такі прийоми переправи зброї використовували партизани в плавнях

Довідка. Ткачов Макар Лукич народився 4 жовтня 1909 року у с. Кут Єжовського району (нині с. Ленінське Апостоловського району). Член ВКП(б) з 1938 року, освіта – 4 класи. У Червоній Армії – з 1931 року. У 1938 році закінчив курси молодших лейтенантів. Під час радянсько-фінської війни стрілецький взвод під командуванням Ткачова 23 лютого 1940 року в районі населеного пункту Майнила знищив фінський дзот і снайпера, що сприяло виходуіз оточення батальйону. 13 березня 1940 року один із перших увірвався lj м. Виборг. Удостоєний звання Героя Радянського Союзу у квітні 1940 року.

28 жовтня 1943 року партизанські розвідники обстріляли на Дніпрі німецькі баржі, а через кілька днів – дві німецькі автомашини в плавнях і при цьому вбили і поранили декількох гітлерівців. Довідавшись про напади партизанів, німецьке командування направило проти них каральну експедицію. Переодягнувшись у радянську військову форму, агенти таємної польової поліції проникли в плавні і, увійшовши в довіру до командира партизанського загону, захопили його в полон. Після цього розпочався наступ німецьких жандармів і калмицьких ескадронів на партизанську базу. Внаслідок бойових дій значна частина партизанів загинула або потрапила у полон.

Численні арешти підпільників відбулися в Нікополі, Капулівці, Покровському. 1 грудня 1943 року орган німецької контррозвідки – зондеркоманда донських козаків «Петер», командиром якої був колишній старший лейтенант Червоної Армії Петро Голофаєв, – розстріляла на околиці м. Нікополя понад 60 учасників підпільного та партизанського руху: Л. С. Хлястикова, Д. К. Цехановича, М. Я. Галушка, П. Д. Кириченка, В. С. Литвина, С. К. Акимова, В. С. Максимова, З. С. Викова, Д. П.Литвинова, А. Я. Кардашова, А. С. Хільченка, С. С. Воробйова, О. М. Шапошникову, М. П. Прудникова, П. А. Мартишина, Р. М. Пряхіну, Ю. В. Костенка, С. С. Гладких, М. П. Вовк, В. К. Тесленка, М. І. Литвиненка, М. П. Антипенка, Л. П. Бояринцева, Ф. Ф. Сапігу та інших.

Нелегка ситуація склалася в Марганецьких плавнях. Під тиском противника загін «Марганець» у складі 145-ти осіб на чолі з М. І. Івановим змушений був перетнути лінію фронту в середині листопада 1943 року. Однак на базі Басанської, Червоногригорівської та Марганецької підпільних груп було сформовано новий партизанський загін на чолі з командиром Я. Охромковим та комісаром Я. Живицею (останній – кадровий командир Червоної Армії, учасник радянсько-фінської війни. – Прим. авт.). За кілька тижнів загін вже нараховував близько 100 осіб. 20 грудня 1943 року німецькі агенти виявили базу партизанського загону, в результаті чого партизани прийняли бій з карателями, серед яких було багато калмиків. Внаслідок несприятливих умов для боротьби партизани змушені були відступити і 23 грудня 1943 року перейти лінію фронту.

Протягом останнього року німецької окупації в м. Нікополі діяли дві групи агентурної розвідки штабу партизанського руху Південно-Західного фронту (з 20 жовтня 1943 року – 3-го Українського).

У травні 1943 року було закинуто розвідгрупу «Антон» у складі А. Анісімової та Н. Попової. У Нікополі їх розмістила в себе родина Самотєйкіних, яка мешкала по вул. Свердлова, 40. Розвідниці збирали відомості про дислокацію і пересування німецьких військ. Випадково їх впізнав агент німецької контррозвідки – колишній інструктор радянської розвідшколи. Анісімову та Попову було заарештовано і кинуто до концтабіру, а члени родини Самотєйкіних зазнали переслідувань з боку німців.

У серпні 1943 року в Нікополь прибула розвідгрупа у складі К. Г. Романової, Л. Мулявкіної та М. Куличенка. Маючи надійні документи, вони змогли поселитись на квартиру до родини Дернових, які згодом почали допомагати їм у небезпечній роботі. Куличенко влаштувався працювати на залізничну станцію, де збирав дані про пересування німецьких військ через Нікополь. Згодом до них приєднався зв’язківець з-за лінії фронту О. Потиленко. Протягом п’яти місяців діяли розвідники в окупованому місті, посилаючи десятки радіограм радянському командуванню з важливими даними про противника, а також викликали авіацію на бомбардування станції Нікополь, коли на ній скупчувалось багато німецьких ешелонів. За успішне виконання спеціального завдання розвідників було нагороджено орденами Бойового Червоного Прапора.

Маловідомою сторінкою в історії Нікопольського краю є діяльність Організації Українських Націоналістів у період його німецької окупації. Восени 1941 року в м. Нікополь прибули представники похідної групи ОУН-Бандери на чолі з Уляною Тимченко, які особисто брали участь у створенні органів місцевого самоврядування і залучали до них місцевих жителів.

Осередок ОУН розгорнув приховану роботу з пропаганди ідеї відродження самостійної Української держави, створив легальну Нікопольську організацію «Просвіта», яка проводила виховну роботу з дітьми та підлітками з метою запобігання онімечування підростаючого покоління. Спочатку німці не чіпали виявлених ними активістів ОУН, оскільки в перші дні війни її керівництво заявило про свій намір боротися проти комуністичної диктатури.

Проте отримавши дані, що українські націоналісти в підпільній пропагандистській роботі закликають населення до антинімецької боротьби, гітлерівці заборонили «Просвіту» і почали переслідувати оунівців. У. Тимченко було заарештовано та вислано в Німеччину.

Проте нелегальна діяльність ОУН продовжувалась: створювались підпільні осередки в Нікополі, Марганці, селах Нікопольського та Томаківського районів, розповсюджувались антифашистські листівки, роз’яснювались завдання національного руху.

Одним із районних провідників ОУН-Бандери в Нікополі був Ф. І. Вовк, який працював до війни директором СШ №9, а під час окупації – головним агрономом району і мав широкі зв’язки серед місцевих жителів. У Нікопольській підпільній окружній організації ОУН було на той час до 100 осіб. Восени 1943 року німецька таємна польова поліція розгромила головну конспіративну квартиру в Нікополі по вул. Шевченка, 73. Однак керівнику ОУН «Тимішу» з іншими підпільниками вдалося втекти. Частина членів ОУН за наказом керівництва виїхала на захід під виглядом біженців. Іншу частину українських підпільників-націоналістів, що залишилась, у 1944–1945 роках було викрито і репресовано органами НКВС.

До партизанських загонів приєднувались мешканці міста та району

Довідка. Вовк Федір Іванович, 1903 року народження. Уродженець Харківщини. З 1936 року жив із сім’єю і працював директором СШ №9 у м. Нікополі. Під час німецької окупації – головний агроном Нікопольського району. У липні 1944 року на великому зборі Української Головної Визвольної ради обраний третім віце-президентом УГВР. У повоєнний час в еміграції – член Головного Проводу ОУН. Помер у 1979 році. Похований у м. Пітсбург, США.

 У 1990-ті роки учні Ф. І. Вовка – Ю. В. Чернявський та П. Г. Перепадя – зібрали документи про те, що у жовтні 1941 року Ф. Вовк, Є. Шкандель та М. Мізіна врятували від розстрілу німецькими есесівцями єврейську сім’ю з чотирьох осіб – вчительку Сару Бакст, її матір та двох синів. За підтримки голови єврейської громади м. Нікополя О. І. Фельдмана документи було передано в Державу Ізраїль. За рішенням національного центру «Яд Вашем» Ф. І. Вовку, Є. М. Шкандель, М. П. Мізіній було присвоєно звання «Праведник народів світу» за врятування євреїв під час Холокосту.

МИРОСЛАВ ЖУКОВСЬКИЙ

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.