НТМ - Новини Твого Мiста

Декілька років тому за якихось загадкових обставинах в Україні перестав виходити улюблений народний часопис «Перець». Подумати тільки: журнал сатири та гумору, який 2012 року відзначив свій 90-річний ювілей, який у часи свого розквіту сягав понад тримільйонного накладу, зі сторінок якого ввійшло у велику літературу ціле гроно першокласних сміхотворців – від Валера Пронози (Еллана-Блакитного) й Остапа Вишні до Олега Чорногуза, Євгена Дударя, Степана Олійника, Павла Глазового та ін. А скільки чудових, зі світовим ім’ям карикатуристів він виховав!

Без перебільшення можна сказати, що в «Перці» протягом чотирьох десятиліть під кермуванням легендарного головного редактора Федора Маківчука діяла винятково продуктивна кузня майстрів сміху і водночас неофіційна академія навчання молодих літераторів, котрі обрали найскладніший, заодно й найнебезпечніший жанр.

Слід зауважити, що це життєрадісне осине гніздо дотепних фейлетоністів і

безтурботних насмішників влада кілька разів рішуче закривала під різними приводами, але потім, зрозумівши безнадійність своїх намірів, усе-таки знову відкривала.

І ось в незалежній Україні знайшлися мастаки, які вирішили ганебну традицію продовжити. Зрозуміло, що це було зовсім не смішно!.. Вочевидь саме тому на українських теренах появилися й ті, хто заходився повернути з підлого заточення поки що доволі життєрадісного і сповненого енергії ветерана сміху.

Ними виявилися двоє зовсім «нерозкручених», але доволі успішних видавців і літераторів – Юрій Іщенко і Юрій Цеков. Вони у видавництві «Толока» видають класиків світової й вітчизняної гумористики, тобто роблять те, чим займався «Перець» майже ціле століття. Ми розшукали в Києві цих двох ентузіастів і поставили їм кілька запитань.

– Чи не пояснили б ви читачам, з якої причини колишній «Перець» припинив свій вихід?

Ю. І. – Мені, як колишньому членові редколегії і одному з керівників журналу в роки його розквіту, хоч і сумно сприймати його «кончину», але й трохи смішно від того, що це сталося без жодних на те економічних або політичних підстав. Журнал мав пристойний, як на сьогодні, тираж, оптимальний редакційний штат…

Ю. Ц. – Причиною став безрозмірний масштаб юридичної тупості, коли своє виключне засновницьке право журнал наївно і без опору передав державному поліграфічному підприємству, яким заправляв бюрократ із мізками колгоспного барана. Він і розчавив «Перець» як непідходящий для шлунку продукт.

– Зрозуміло. А може б, ви назвали імена цих колоритних осіб і назви

економічних структур?

Ю. І. – Як би банально не звучала моя відповідь… Це – звичайнісінькі «папєрєдніки». Яким підіграло в дечому і тодішнє керівництво журналу. Хоча б тим, що втратило пильність, надіючись на доброго «дядю-засновника-видавця» журналу, і до кінця так і не зрозуміло жорстких законів ринку і всіх премудростей виживання в ньому… І не квапилось «роздержавити» Перець, позбавивши його тим самим «щирого опікунства» всілякого роду «обезбашенних» чиновників та зухвалих авантюристів.

– Ваш новий журнал називається «Перець. Весела республіка». Попри дещо змінену назву він залишиться спадкоємцем традицій, так би мовити, Великого «Перця»?

Ю. І. – Безперечно, ми збережемо часопис у його головних рисах, навіть у візуальному образі, до якого звикли мільйони українських прихильників гумору протягом десятиліть.

Щоправда, це буде вже принципово нове видання, з іншим змістовим іміджем, у якому превалюватимуть пародійність та іронія. Але, окрім цього, нашим головним творчим завданням все ж залишається відродження такого призабутого в Україні за останні десятиліття жанру, як фейлетон. В усіх його різновидах – як за конкретним фактом, де «маленький українець» захищається від свавілля одурілих і очманілих від влади чинуш, так і фейлетон-явище, де нещадно викриваються хвороби всього суспільства…

Ю. Ц. – Зрозуміло, що назви деяких рубрик і розділів, скажімо: «Страшне перо не в гусака», «Вибрики Пегаса», «Народні усмішки», «Перченя» – мають залишитися. Проте буде чимало й такого, про що ми сьогодні не говоритимемо – це поки що секрет. А ще продовжимо найкращі традиції журналу щодо підтримки молодих гумористів та сатириків

– У «Каталозі передплатних видань» на 2017 рік «Перець. Весела республіка» обіцяє забезпечити всім передплатникам право безперешкодного набуття перчанського громадянства. Це жарт чи за цим щось приховано?

Ю. І. – Ясна річ, що внутрішніх, а тим паче закордонних паспортів з чіпами ми не видаватимемо. Але хочемо створити журнал як своєрідну «Державу Сміху» зі своїми пародійними структурами, веселими посадами і таке інше. А громадяни її, тобто віддані прихильники національного гумору, матимуть неабиякі пільги в доступі до якісного світового й вітчизняного гумору.

Ю. Ц. – Крім чисто творчих питань стосовно добору й популяризації кращих надбань української літератури в сатирично-гумористичному жанрі, ми розв’язуватимемо і питання надзвичайної культурної ваги: об’єднання всіх прихильних до гумору творчо обдарованих людей, тобто літераторів, журналістів, художників, артистів…

Цим у нас займатимуться «Префекти сміхових округів» у межах всіх областей України і за кордоном, позаяк уже сьогодні до нас звертаються численні закордонні українці з проханням організувати передплату й для них. Імена й адреси цих наших повноважних представників будуть опубліковані в першому номері журналу.

Ми неодмінно відновимо видання «Бібліотеки «Перця», в якій щомісяця виходитимуть книжки з новими творами українських гумористів і сатириків, авторів нашого журналу. І ці видання також будуть доступні кожному нашому передплатникові за смішними цінами.

– А як збирається ваша Весела республіка налагоджувати стосунки з сильними світу сього? Адже вони у значній своїй кількості не далеко пішли від «папєрєдніків» і явно потребують критичного коригування?

Ю. І. – Як і кожна серйозна держава, що поважає себе, наша республіка не збирається щось у когось просити, зокрема, у можновладців, щоб потім задля відстрочки платежу або його списування поступатися своїми жанровими принципами.

Ю. Ц. – Розкрию один організаційний секрет: на сьогодні саме Юрій Іщенко є охоронцем нашого герба як Генеральний Сміховий Адміністратор. Певна річ, у нас є відповідна дипломатична служба, яка буде врегульовувати всі сатирично-гігієнічні процедури, зокрема, й очищувальні клізми для найвищих посадовців і ампутації наскрізь прогнилих ділянок суспільного організму.

Більше того, у нас уже є Надзвичайний і Повноважний посол Веселої республіки, котрого знають у кожному місті й селі. Це – Євген Дудар, котрий задля виконання відповідальної місії днями покидає свій хутір Мозамбік і повертається до столиці.

Не зайве повідомити й про те, що приступив до виконання своїх обов’язків і секретар Ради Сміхової Безпеки і Оборони (РСБО) Анатолій Василенко, народний художник України, а його творчий побратим Заслужений художник України Олексій Кохан очолив СміхоКабінет Міністрів. Як у повноцінній державі, маємо ми і свою жорстку і непримиренну опозицію, яку очолює такий маститий в Україні поет-лірик, як Петро Перебийніс…

– Може, у вас є й своя зазвичай трохи роздута Адміністрація Президента, і бездіяльна Верховна Рада, і, Господи помилуй, свій Президент?..

Ю. І. – У нас уже все є, крім Президента, якого обиратимуть після закінчення передплати.

Щодо Адміністрації, то ви маєте рацію: вона, справді, роздута, але помірно. Бо ж і роботи на сьогодні непомірно багато! Тому й довелося, крім Департаменту Окружних Сміхових Префектів, створити і Департамент Всеукраїнського Козацького Реготу, і Департамент Регіонального Багатозначного Хіхікання, і Департамент Кепських Економічних Справ і… Аж до Похоронного Бюро Недолугих Ініціатив включно.

Ю. Ц. – Отож, запрошуємо всіх, хто любить гумор, передплатити наш журнал на 2017 рік. Як кажуть, на городі бузина, а в Україні – журнал сатири та гумору «Перець. Весела республіка».

Запитання ставив Василь ШАРОЙКО

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.