НТМ - Новини Твого Мiста

В невеличкому селі Шевченковому Григорій Третяк заповзятливо «кує» богатирів

«Мені вже двадцять три роки, а я нічого не зробив для безсмертя», – говорив у свій час Олександр Македонський. Сучасна молодь «пішла далі» великого полководця, в чотирнадцять-п’ятнадцять років стаючи чемпіонами Європи та світу. Ось нещодавно я писала про борця Кирила Колесника, який подарував Нікополю золоту медаль європейського рівня, а юна Мар’яна Бортник стала чемпіонкою світу в гирьовому спорті. Кирило – з міста, Мар’яна – з села, що за десятки кілометрів від райцентру. Мені так приємно за талановитих і заповзятих земляків!

У вирі високих досягнень не менш дивним залишається те, що переможцями «вищого ґатунку» стає молодь із сільської глибинки. У Нікопольському районі є таке дивне село, де кується олімпійський резерв! І це – без жодних перебільшень! І назва того села – Шевченкове!

Невеличке воно – лише 450 чоловік населення. Звичайне, зі своїми проблемами, повсякденними селянськими клопотами і майже єдиним культурним центром – школою. Нічим не примітне і в той же час неповторне! А неповторність та – у вчителю фізичної культури Григорію Третяку, який виховав не одного чемпіона світу та Європи з гирьовому спорту. До нього, мов на світло, злітаються сільські діти не тільки із Шевченкового, а й п’яти навколишніх сіл – Крутого Берега, Олександрополя, Шишкіного…

Із 65 учнів, що відвідують місцеву школу, п’ятнадцять серйозно займаються гирьовим спортом! Та що там діти, дорослі з Криничуватого та Лошкарівки їздять до Третяка!

Гирьовий спорт це дійсно нелегка справа. Це – силовий вид спорту, що ґрунтується на підніманні гир за визначений проміжок часу. Спортсмени змагаються у поштовху та ривку.

Це так, коротенько, для уяви, бо ж гирьовий спорт – це витримка, наснага, сила волі, устремління… І все це виховується у звичайнісінькій спортивній залі невеличкої сільської школи.

Вікова категорія вихованців Григорія Третяка – від 8 до 17 років.

– Багатьох дітей, у яких велике бажання вдосконалити своє тіло і загартувати волю, на тренування батьки возять на машині, а один хлопчик з сусіднього села їздить на велосипеді, а взимку, коли холодно, залишається ночувати у тітки. Та тільки ніхто з них жодного разу заняття не пропустив. А ще я вимагаю хорошого навчання. Є правило, про яке всі добре знають: якщо «схопив» погану оцінку, до тренувань повинен виправити, –розповідає Григорій Третяк.

Тренер, неначе той магніт, притягує дітей. А спортивна секція – і не секція зовсім, а сім’я, де панує атмосфера взаємоповаги, підтримки і розуміння. У відносинах «молодших» і «старших» відсутня зверхність, і все по-товариськи. Навіть коли з тренувань вечірньої пори повертаються, то більші менших до самого дому проводжають. Про тренера й говорити не доводиться – він безперечний авторитет! 

За плечима у Григорія Третяка та його учнів багато перемог на обласних змаганнях, чемпіонатах України, Європи і світу. Шість майстрів спорту виховано заповзятливим сільським вчителем! Проте, на мій погляд, основна його заслуга полягає в тому, що діти із сільської глибинки мають доступ до великого спорту, змістовного проведення дозвілля та залученні до здорового способу життя.

Його успіх – то виклик звичному стереотипу, що досягнення «куються» тільки у великих містах та спеціалізованих спортивних комплексах. Моє захоплення дітьми та тренером із Шевченкового немає меж! Тим перемогам, мабуть, є особливий секрет?

Та на запитання Григорій Третяк відповідає просто:

– Головне – послідовність. «Прямуємо» потихеньку, аби не відбити у дитини бажання займатися. Де треба – підхвалю, при необхідності – зроблю зауваження. Але так, по-доброму. До цієї доброти і линуть діти. Скільки тих випадків було, коли батьки категорично забороняли дітям ходити на тренування. Знаєте, як у селі – хай краще по господарству допомагають! Та коли окрилена дитина приїздить з першою нагородою – батьки гордяться і вже самі підганяють своїх чад, аби заняття не пропускав.

Поспілкувавшись з Григорієм Івановичем, я побачила в ньому педагогічну мудрість, спортивну цілеспрямованість. А ще на собі відчуваю, що таки вміє він розташувати до себе співбесідника!

Дуже важливо, аби людина у житті була на своєму місці. І не важливо, працює він в селі чи у місті. Все залежить від того, якою є ця людина, які вона має цілі, як вона до них іде. Кожен з нас має можливостей рівно стільки, скільки бажає сам.

Дійсно бере гордість, що є такі земляки, що прославляють своє село, край, а разом з тим – і всю Україну!

Ольга МАХИНЬКО,

студентка Запорізького національного університету.

Статья предоставлена лучшей газетой Никополя — "Проспект Трубников". Подписывайтесь на газету в специальном разделе нашего портала -"ПОДПИСКА", а также во всех почтовых отделениях. Свежий номер "Проспекта" Вы сможете приобрести в точках продажи прессы.