НТМ - Новини Твого Мiста

Випускник-2012 – про «гарячий стаж» і недоліки шкільної освіти та її власну модель. 

Антон ТИМОШЕНКО,
колишній учень гімназії № 15,
золотий медаліст,
майбутній журналіст або політолог

Ось я закінчив школу, швидко перетворившись з випускника на абітурієнта. Пройшли 11 років навчання, з яких, фактично, я навчався років 5-6. Це були початкові класи, коли ще було цікаво, та ще й останній, одинадцятий, адже на обрії  вже жевріло ЗНО. Хтось, напевно, запитає: що ж я робив за партою решту останні років? Сохнув, як квітка.

Знаєте, як буває з тими квітами? Купиш, посадиш її, гарнесеньку, поливаєш кожного дня, аж доки одного ранку пам'ять тобі на зрадить. Потім ніби і часу нема чи ти у від’їзді, а вже згодом думаєш: «Та нащо мені та квітка?» І лишень коли вона почне всихати, тебе раптом тіпає, щоб її врятувати. Ось так і у школі: запустив предмет не півдорозі, а потім наганяєш у репетиторів. Та чи надолужиш втрачене - невідомо

Хоча хтось з цього приводу взагалі не переймається. Я їх називаю серія «124». Їм аби прохідний бал був, а там або гроші, або кум – до якогось вишу та «встромлять», де протягне він до диплому без наснаги та зацікавленості та піде поповнювати собою ковдру «офісного планктону» або стане десь місцевим пихатим начальничком. А я що? Грошей нема. Медаль у кишеню - і на передову, на фронт вступної кампанії.

Але вступна кампанія - то окрема історія. Тож повернемось до школи. Чого ж я «сохнув»? Чому не навчався старанно усі 11 років? Бо навчання було недоцільним, громіздким, здебільшого - нецікавим. Це правда. Може гірка, кисла і солона, проте все - за рецептом. Були уроки, були вчителі, яких справді можна назвати сіячами. Проте програма змушує їх сіяти стільки зерна, що на жоден город не влізе. Це при  тому, що у наших «вишестоящих» на «городі розуму» не так вже й багато рослин. Частіше - бур’яни. 

А на Сковороду – начхати?

Школа, звісно, виконує безліч функцій: соціальну, виховну, освітню… Але:

1)  не створює умов, за яких дитина хотіла б навчатися;

2)  «перевантажує» навчальним матеріалом.

Згадайте, як діти йдуть «в перший раз у перший клас». Я лише трохи пам’ятаю себе, але емоції закарбувались в пам’яті. Це радість, це очікування нового, двері у казковий світ знань. А 8 чи 10 клас? Вогонь радості стає лиш «тліючим обов’язком». І на батьків лягає неприємна функція змушувачів. Як створити умови, щоб дитина сама бажала отримувати знання? Як зробити ці знання доступними, зрозумілими? Дуже складне питання. Проте я спробував знайти відповідь. А точніше - розробив систему старшої школи (10-11 клас), де шлях навчання обиратиме сам учень.

У «формулі щастя» Григорія Сковороди  одним з елементів є «сродна праця». Це та робота, яку людина може виконувати і без грошей, за покликом серця. Я вважаю, що навчання, яке стає сродним, може допомогти людині знайти таку роботу у майбутньому.

Для мене, наприклад, простіше і цікавіше прочитати якусь новелу чи дізнатись про історичну особу, аніж опановувати тригонометричні функції. А комусь подобається задачі з фізики, хімії. Та у школі на це не зважають: вчи все поспіль! 

Спочатку розглянемо нинішню освітню програму та недоліки, які я в ній бачу. Право мати з цього приводу власну точку зору в мене є - адже у цьому році пташеням вилетів із шкільного гнізда. До того ж, в мене - практично «гарячий стаж», бо через Євро-2012 довелося «всмоктувати» знання  прискореними темпами.

Також не можу не згадати бліде намагання зробити середню освіту на рік довшою.  Дванадцятирічка усіх налякала. Чому? Суспільство не було готове до такої реформи, бо дуже вона була вона якась «безфундаментна». Тобто мало що в ній змінювалося, окрім того, що з’являвся ще один рік. Мені можуть закинути: мовляв, в Європі вже давно навчаються 12, а то і 13 років. Ваша правда. Але там у старшій школі існує вузька профілізація. Ми ж взяли форму, але відкинули зміст. Такий собі безграмотний, недолугий плагіат. Примітно, що коли я обмірковував  свою модель програми, то виявилося, що схожі варіанти вже давно практикують в Європі, до якої ми так намагаємось потрапити.

На старт, увага, марш!

Уявімо, що школа – це великий освітній стаєрський забіг. Перші чотири кола  – початковий етап. Діти біжать ще не впевнено, але все ж із бажанням досягнути фінішу. П’яте – дев’яте кола  вже даються не так легко, з’являється подекуди втома, а хтось може взагалі втратити сили на півдорозі і піти пішки. В чому ж складність?

У середній школі учні починають вивчати різний набір предметів. Приблизно 27. Уявіть, що вам дали 27 книжок різних авторів: може, у деяких і буде схожий стиль, але сюжет у кожного – свій, власний. Дали і наказали: «Читай!». І в день по п’ять-шість, а то й сім  книжок. Взагалі-то тут немає чогось надскладного, але все ж таки ти не концентруєшся на деталях, метафорах, образах, а запам’ятовуєш лише сюжетну канву. А хтось з не душе «змащеним» мозком  може взагалі  і тут розгубитись, а потім розказувати, як Дон Кіхот потрапив на безлюдний острів, а Робінзон Крузо – у країну ліліпутів. Хоча про що це я? Декому що Австрія, що Австралія – одне й теж. А щоб на таке сказав Чехов, майстер художньої деталі? Мабуть, порадив би взагалі не читати.

Примітно, що справжніми, скажімо так, «майстрами плутанини» є американці. Про «обізнаність» цього народу ходять цілі легенди. Перевірити це дуже просто: якщо зустрінете американця, спитайте: «Де знаходиться Україна?» або «Хто здолав Гітлера?». Але ж рівень життя в Америці один з найвищих у світі, технології – теж. І, безперечно, нерозумні люди не змогли б збудувати таку країну. Я зразу поцікавився про систему освіти в цій країні. В одній статті натрапив на таке: «У старших класах здійснюється підготовка до вступу в університет». А це і є вузька профілізація! Ще мені сподобалося, що в Америці для дітей проводять тест на IQ (коефіцієнт інтелекту). Це допомагає визначити здібності дитини й зрозуміти, які розумові навантаження вона зможе витримати. Думаю, такі тести було б доречно впровадити  і для українських нардепів. 

Що стосується великого набору предметів, то в мене часто в один день бували  по три різних контрольних: українська  мова, фізика, алгебра. Важко передати відчуття, коли вчиш спочатку правила відокремлення означень, потім закони Ньютона, далі - похідну. Варто сказати, що в такі моменти багато мої товаришів ставали глибоко віруючими людьми: перед контрольною вони хрестились, кричали «Боже, допоможи!», не вистачало тільки ікони та свічки в руках.  Хтось закине: «Так треба було раніше вчити!» Так, ніби раніше не було чого робити, не було рефератів чи на біологію, чи на історію, чи на хімію і  т. д. А ще ніхто не скасовував таких реалій, як «друзі» та «відпочинок». Я вчив, проте краще не питайте мене зараз щось про закони Ньютона.

Добре, коли знаходяться такі предмети, які ти опановуєш якщо не із задоволенням, то хоча би без примусу. Як правило, знання з цих наук зберігаються на все життя (от з історії та мови можете питати: щось пам’ятаю!). А оцінка в атестаті - далеко не показник рівня знань. Зберіть усіх відмінників через два-три місяця після закінчення школи і протестуйте з предметів, по яких вони мали гарні оцінки (тобто - з усіх). Ніхто не покаже такий самий результат, що в атестаті! Це не є неможливим, але надскладним. Звичайно, якщо присвятити своє життя навчанню, то можна знати все на 10-12, повторюючи  всі науки кожного дня. Але погодьтеся: доцільно все ж таки жити, навчаючись, а не вчитись, живучи. Хто забув, дієприкметник – додаткова дія.

Звідки популярність у репетиторства?

Але середня школа – це ще не так важко. Забіг триває. Виходимо на фінальні два кола – 10 та 11 класи. А тут вже у багатьох ніжки підкошуються, починається задишка. Звісно, у тих, хто , хто насправді  біжить, а не йде пішки – таким і з першого кола  круга все нормально, стабільно, проте безцільно. Серія «124».

У 10 класі починається ґрунтовне вивчення предметів, більш складні теми. І уроків не менше, той же двадцяток. Згадайте книжки. Тепер вас питають не лише про  сюжет, а й ідею, образи головних героїв, важливі художні деталі. Учні з цим справляються по-різному: хтось свідомо ховає до шафи непотрібні предмети, хтось просто розгублюється і вже не хоче (або не здатен)  нічого вчити, а більшість рятується або допомогою вчителів, або працюють по формулі трьох «З» (заучив – здав - забув). Проте є дехто, без кого неможливо уявити майбутнього випускника – це репетитор. Здогадливі батьки віддають дітей на додаткові заняття ще зрання – у середній школі. Це мудро,  якщо, звісно, дитина у «репетитора» навчається, а не просиджує гроші та не кліпає очима. І якраз масове репетиторство - яскравий показник того, що школа не дає тієї бази знань, якої потребує екзамен. Чому? Не вистачає часу. Так хіба його вистачить, коли вивчати 27 різних предметів?! Деякі учні потребують індивідуального підходу, але знов таки… Був би час, вчитель зміг би пояснити. Спеціалізовані школи з певним профілем навчання (гуманітарним чи математичним) - теж непоганий варіант для отримання глибоких знань з профільних предметів. Але все залежить від учня. Якщо є бажання - можна і в звичайній школі без репетиторів мати гарні знання. Проте практика показує: такі учні – велика рідкість.

Я згадую уроки фізики та математики, коли на тиждень на них відводили десь дві години. Я вчився в гімназії і обрав гуманітарний профіль, тому знав, що буде мало годин. І я можу зробити висновок: ТАКЕ навчання точним наукам просто не має сенсу. Часу мало, роботи багато. Контрольна? Люди рятувалися своїми айфонами-смартфонами і т. д. Хтось вчив, але це «знання на один урок». Вчителі тут не винні, учні – також. Просто  - хибна система. Це схоже на ситуацію, коли ти збираєш валізу. От в ній є певне вільне місце, а в тебе багато речей, і ти хочеш взяти побільше. Але що більш доречне: взяти найнеобхідніше чи трамбувати все підряд, доки валіза не лусне?

Діти не хочуть луснути, тому і не дуже стараються.  В 10 класі навчання навіть має відтінок розслабленості,  адже до вступу ще в запасі – клас 11-й. А вже на останній сходинці шкільного життя на горизонті  з’являється   потужний каталізатор – ЗНО. Ось що починає стимулювати навчання. І тут є дуже важливий момент, від якого я і відштовхувався у роздумах  про зміни програми старшої школи. Саме у період підготовки до ЗНО учні концентруються виключно на предметах, необхідні для вступу. І левова частка занять стає лиш додатком до основних дисциплін  і до репетиторських уроків. Вчителі це розуміють, учні це розуміють, батьки це розуміють, і лише Міносвіти, здається, не вбачає в цьому нічого особливого. Придумали «середній бал атестату», кинули школі рятувальний круг, а з води не витягли. От скажіть: буде майбутній філолог штудіювати закони Ньютона, а майбутній фізик чи програміст - ідейну різноманітність творчості Симоненка? А в  нас - так, ми ж хочемо дітей розумних, універсальних, дарма що в голові – каша. Та тільки наявність розуму та його використання – це дві різні речі. Можна блискуче запам’ятати усі формули тригонометрії, але не зуміти розв’язати нескладне рівняння або вирішити прикладне завдання.

Ні, є в історії і житті винятки. Є люди полірозвинуті – як от Ломоносов або Леонардо да Вінчі: приміром, медик Ольга Богомолець майстерно виконує власні пісні на вірші Ліни Костенко, лікар Розенбаум чи фізик Городницький стали  відомими бардами, а хімік Вакарчук – рокером… Але тут якраз ключове слово - «виняток». Як правило, більшість на це не здатна. Тут або «фізик», або «лірик»!

Я сам в 11 класі робив ставку на ЗНОшні предмети, бо це - раціонально. До репетиторів ходив, проте найкраще здав ті предмети, які вчив здебільшого сам.  Іронія долі. Варто відзначити заслугу вчителів з цих предметів: історії та української філології  . Ці уроки мене цікавили, вони були зрозумілими, вчителі майстерно подавали матеріал.  І як результат - по 196,5 бали! Ось що потрібно учню: не 10 репетиторів, а «потрібний предмет + розумний, творчий вчитель  + вільний час + бажання». З останнім, мабуть, найбільша проблема, та це вже справа особиста. В мене було бажання йти до вишу на бюджет. Йду, сподіваюсь, не наражусь на якісь корумповані вила університету, яких зараз чимало. 

Чи варто міністрові повчителювати?

Про Міносвіти хочеться сказати окремо. Уявіть собі людину, яка ніколи не тримала в руках лопати, але всім розповідає, як треба садити картоплю. Чи так копнула дві лунки, дві бульби кинула і «все те бачив, все те знаю, нема ні пекла, ані раю…». Побути в ролі вчителя – ось що потрібно нашим міністрам, бо бути в ролі міністра то набагато простіше. Може я перебільшую, проте нещодавно прочитав статтю, де розповідалось про те, як приймали нову освітню програму з математики для 5-9 класів. Це було закрите засідання в КНУ ім. Т. Шевченка. За-кри-те! Що там відбувалося, знають лише учасники і Бог. Звідки така кулуарність? Міносвіти працює для народу, але без його участі. Соціологічне опитування, візит до школи, виклад матеріалів у ЗМІ - невже це так важко? В мене є лише одне пояснення такої «прихованості»: не видно роботи - то й не видно помилок. А потім вчителі будуть «розгрібати», а учні допомагати.

Але зараз вашу увагу я хочу сконцентрувати на моїй власній ідеї освітньої програми, що сформувалася  в мене після 11 років школи. Це, якщо хочете, висновки випускника (а для когось – може, й записки самашедшого). Але я впевнений, що тут є раціональне зернятко,  і якщо ви не повірите в реалізацію форми, схопіть ідею. Додам, що зміни стосуються саме програми 10-11 класів. І це може бути першим кроком до змін в усій системі.

Дещо про вузьку профілізацію

Отже, у 1-4 класах залишається вивчення основ, тобто працюємо по старій схемі. У середній школі (саме з 5 по 9 класи) також залишається вивчення великого набору предметів, щоб мати, при бажанні, базові знання з багатьох наук. Середня школа ще й тим важлива, що тут краще проглядається, які предмети подобаються учневі, а які даються простіше. А от 10-11 класи – «вузька спеціалізація» (або «навчання на вибір»). Вважаю за доцільне внести тут також три обов‘язкові предмети, які мають вивчати усі. Все ж таки три - це не двадцять! Для початку - коротка схема, далі детальніше. 

Обов’язкова «трійка»: українська мова / інформатика / фізкультура 

Профільна «трійка»: українська література / історія / англійська мова або (варіанти різняться відносно профілю: гуманітарного чи економічно-технічного) математика / фізика / географія 

Допоміжна складова: п’ять предметів, наближених за стилем до профільної «трійки» 

Творчий блок: раз на два тижні - проведення уроків «культури та особистості» 

Чому саме такий набір в обов‘язковій «трійці»?

1. Мова – основа спілкування народу, його душа. Не треба пояснювати, навіщо вивчати рідну мову. (Якщо треба – душе прикро!)
2. Інформатика. Комп’ютерізація – етап еволюції людства. Сьогодні вміння користуватися комп‘ютером необхідне чи не у кожній професії.
3. Фізична культура. Все просто: у здоровому тілі – здоровий дух, а творчий розквіт здоров’я лише подовжить!

Профільна «трійка» - це основний елемент програми, на нього припадає найбільше навантаження. Вибір предметів формується за бажанням та навичками учня. Профільна «трійка» виважено та свідомо обирається учнем після спілкування з учителями, психологом. Це має бути чітко продумана стежина розвитку себе як майбутнього професіонала.

Допоміжна складова тому так і називається, що допомагає учню розвивати потрібні навички в обраному профілю. Це п’ять предметів, де учень комфортно себе почуває і бажає поглиблювати знання далі бази 9 класу. Наприклад, до профільної «трійки» гуманітарного варіанту  можуть добре пасувати уроки зарубіжної літератури, російської мови, всесвітньої історії та географії.

Творчий блок стосується предметів «художня культура», «людина і світ», «психологія тощо (якщо вони не були обрані до допоміжної складової). Це ті предмети, які важливі не скільки з точки зору майбутнього фаху, скільки с позиції розвитку особистості, естетичного смаку. Тому вони і є необхідними. На мою думку, півтори години на два тижні достатньо для ознайомлення людей з видатними основами культури, мистецтва, естетики... Важливо дати поштовх зацікавленості, а -далі самоосвіта.

Цілком доцільно було б запровадити подібний експеримент спочатку у певній групі шкіл, адже практика (вже застосована в Європі) все демонструє краще, ніж теорія.

Велика Британія – такий собі еталон сучасної освіти Коли я придивися до системи освіти в цій країн,  був приємно вражений тим, що вузька спеціалізація старшої школи на Туманному Альбіоні – звична річ. Існує навіть дві паралельні системи: A-Levels та International Baccalaureate. Згідно з першою, у 10 класі дитина обирає три-п’ять предметів, які вивчатиме два роки. Це той набір, що чекатиме його в університеті. Програма International Baccalaureate - більш широка і охоплює шість  предметів. Також за цією програмою учень не тільки здаватиме вступні іспити (як в A-Levels), а й пройде додаткові курси з розвитку критичного мислення та вміння писати есе. 

Я усвідомлюю, що впровадження подібної програми потребує не одного року, але чи варто воно того? Стовідсотково – так!  Я не мав на меті просто покритикувати освіту - на це здатен кожен. Тому я запропонував один з виходів, напрям, за яким можна будувати подальший план реформ.

І, якби Григорій Сковорода жив у наш час, я думаю, він би отримав чимало доказів, що «сродне навчання» - достойний елемент формули щастя.

* Перефразований Тарас Шевченко

К ЧИТАТЕЛЮ! 

В разделе «ГВОЗДЬ НОМЕРА» с задержкой в 7 дней мы размещаем главные статьи, опубликованные в газете "Проспект Трубников".

Не хотите ждать? Жаждете сразу и без промедления узнать подробности местных сенсаций и животрепещущих городских проблем? Хотите быть в курсе того, о чем уже говорят вокруг все? Приобретайте свежие вторничные и четверговые номера "Проспекта" или оформляйте бесплатную ознакомительную подписку через наш портал! До встречи на страницах "Проспекта"!"